Щороку вінничани вибирають та ведуть своїх дітей в один з найкращих центрів розвитку у Вінниці – «Шахіна» – де не лише навчають, а й допомагають ставати творчими, добрими та успішними особистостями. Шлях цей тривалий та складний, однак приклад засновників Центру, вінничанок, сестер Діани та Вікторії Подолянчук, підтверджує той факт, що все можливо!
Про це повідомляє видання My Vin, посилаючись на Місто.
Діана та Вікторія Подолянчук чемпіонки Кубку Європи зі Східих танців ( Болгарія, 2018 рік )
Всебічний розвиток: танці, благодійність, комунікація
На даний час вихованці Центру розвитку «Шахіна» активно займаються і танцями, і благодійністю. Майже щомісяця танцювальний колектив повертається з різних конкурсів з нагородами та ще більшою жагою до нових звершень.
Школа танцю «Шахіна» найкращий та наймасовіший колектив 2024 року
У великій, світлій залі Центру розвитку «Шахіна» стоять на полиці понад півтори сотні кубків. Цей ряд поновлюється постійно.
«Ви бачите лише невелику частину із здобутого нашими вихованцями. На початку повномасштабного вторгнення ми звільнили значну площу, щоб займатись волонтерством та бути максимально корисними своїм співвітчизникам. Оскільки ми і досі продовжуємо допомагати тим, хто найбільше цього потребує, то більшість нагород і досі зберігаються у спеціальній кімнаті. До волонтерства залучили і своїх вихованців. Так діти вчаться допомагати іншим, слухати, покращувати свої комунікаційні навички та бути активними громадянами. Ми постійно відвідуємо дитячі будинки та центри для людей літнього віку. Готуємо для них виступи та подарунки, що здатні зібрати в рамках роботи БФ Діани Подолянчук,» – розповіла Вікторія Подолянчук.
Вихованці школи танцю “Шахіна” під час занять
Новачків у Центр розвитку «Шахіна» беруть постійно. Протягом року бажаючі мають можливість записатись як у молодшу групу, так і у дорослу. Зважаючи на те, що серед бажаючих займатись в Центрі є і значна кількість дітей-переселенців та дітей з родин військовослужбовців, дещо змінено методику формування груп і взаємодії у ній.
Наймолодша група – “Кошенята” на одному з благодійних виступів, група віком 3-4 роки , тренер – Вікторія Подолянчук
На одному з благодійних заходів, група «Скай», тренер – Вікторія Подолянчук
«З початку було трохи лячно, адже діти пережили травми різного роду, однак значний педагогічний досвід та бажання допомогти змушували включатись у різні ситуації та шукати до кожного і кожної індивідуальний підхід. Найперше – це дати дітям відчуття безпеки та любові, за ними прийдуть довіра, інтерес і результат відповідно, – ділиться Вікторія. – Наша ціль не просто навчити танцювати, а розкрити дитину, її бажання, потенціал, а для цього потрібно постійно спілкуватись та проявляти увагу до своїх учнів. Я працюю з дітьми з 15 років. Починала з асистента, далі стала тренером. Однак війна внесла значні корективи і наше сприйняття світу та світогляд дітей змінився. Ми навчаємо і водночас навчаємось у них».
Чи доводиться Вам іноді виконувати роль психолога у роботі з дітьми?
«Так, звичайно. Найбільш простий приклад – це хвилювання перед першим виступом. Мабуть, це психологічне випробування доводилось долати багатьом з нас. Я допомагаю, підтримую, завчасно готую дитину до виступу перед публікую і можливих непередбачуваних ситуацій. Однак, я проти того, щоб вчитель повністю брав на себе роль фахового психолога. Варто зауважити, що це досить глибинна наука і у кожній ситуації треба свого майстра справи. Іноді розумію, що у цій ситуації треба дитячого психолога, а тут військового психолога, а іноді є потреба залучати і кризового менеджера. Ситуації різні, вчитель не може бути ефективним помічником у всьому,» – говорить Вікторія Подолянчук.
А чи пам’ятаєте Ви свої перші заняття та хвилювання і перші значні досягнення?
«Так. Я почала займатись у сім років, а Діана ще раніше, вже у п’ять років відвідувала школу мистецтв. Перший мій стиль танцю – диско, потім хіп-хоп. Добре пам’ятаю і перші свої чемпіонати міста, області, України. Це були радісні емоції перемоги та надскладні, як для дитини, відчуття втоми і напруги. Справа у тому, що змагання тоді були масовими і коли ти проходив до фіналу, то іноді доводилось виступати вже пізно вночі, а витривалості вистачало не усім дітям. Паралельно, з 7-ми років, я ще займалась вокалом і мала намір стати вокалісткою. Мені все це подобалось…»
Танець формує характер і не тільки…
Як вид мистецтва танець розвиває здатність до самоусвідомлення та сприймання навколишнього світу і є важливим чинником естетичного виховання, розвитку творчих здібностей особистості, її інтелекту.
«З Діаною ми завжди навчались, і, будучи в студії, ми кожного тижня мали майстер-класи – танці, хіа-хоп, запрошували і гостей з США, класних танцюристів. Ми постійно вчились. Саме ця звичка допомагає бути в ритмі, розвиватись, багато запам’ятовувати. Головне, не потрапити в «середину», що називаємо «звичний режим», бо тоді не зрозуміло, ми маємо регрес чи прогрес. У такому випадку треба зупинитись, відпочити, оцінити ситуацію, досягнення, ймовірні прорахунки і рухатись далі з чітким розумінням чого ти хочеш,» – розповідає Вікторія.
Відомо, що багато дітей у підлітковому віці потрапляють в кризу віку і залишають улюблене заняття, як би довго не займалися. У Вас таке було?
«Так, але завдяки мамі, ми не кинули, за що неймовірно їй вдячні. Сьогодні у роботі з підлітками я приділяю їм особливу увагу. Докладаю максимум зусиль, щоб допомогти пройти «кризовий момент». Танець – це постійний пошук себе, а тут додаються ще і питання «хто я, чого хочу…» тощо. Я особисто в цей період змінювала стилі чи займалась деякими паралельно: два роки вивчала диско, була на чемпіонаті України, хіп-хоп зайняв майже чотири роки, також дійшла до чемпіонату, закривала певні статуси і знову пробувала нове. З 12-13 років і до сьогодні люблю східні танці, гавайські. Дітей навчаю усім стилям, які сама вмію, а їх майже 20. Під кожну групу підбираю свою постановку і свій стиль.»
Чірлідинг – один зі стилів, що вивчають в школі танцю “Шахіна”
А як батьки учнів ставляться до такого різноманіття стилів?
«Усіх батьків я знайомлю з навчальними планами на рік, щоб і навантаження було зрозуміле і ціль, якої прагнемо. Для малюків – треба емоції, а для дорослих – відчутний результат. Однак усім, не залежно від віку, ми прагнемо сформувати відчуття колективу, що ми велика, дружня родина. У кожної дитини свій темп, тому важливо, дати час адаптуватись та відчути себе частинкою цього колективу. Ми часто практикуємо спільні виступи. Дуже цікаво спостерігати, як діти проявляють свої емоції. А щоб посилити взаємодію між дітками, ми дослухаємось до їхніх побажань. Наприклад, ввели практику проводити так звані «піжамні вечірки». Це неймовірні відчуття відкритості, радості та домашнього комфорту..»
Піжамна вечірка в школі танцю «Шахіна»
З якого віку Ви радите починати заняття танцями?
«З практики можу сказати, що можна водити на перші заняття вже з трьох років. Нинішні діти вже інші. Вони вже у 3-4 роки проявляють стійкий інтерес до вокалу, танців, плавання тощо. Це дуже розумні дітки з колосальним потенціалом,» – розповідає Вікторія Подолянчук.
На завершення співрозмовниця додає, що ми щодня робимо вибір, іноді десятки чи сотні разів на день, і нічого не робити – це теж вибір. Однак ті, хто займається танцями чи іншими заняттями системно, мають сформований характер і чітке розуміння своїх бажань. Саме ці люди у дорослому житті і є рушіями змін.
«Я рада, що можу допомогти дітям йди до мрій з радістю, впевнено та з великим інтересом до улюбленого заняття. Дякую усім, хто довірив нам найцінніше – своїх дітей!».