10 червня 2025 року назавжди залишиться у пам’яті родини Лоткіних як день великого дива. О 17:27 на телефоні пані Анни з’явилося коротке, але неосяжно важливе повідомлення:
«Лоткін Анатолій Анатолійович звільнений з полону. Очікуйте на дзвінок захисника найближчим часом».
Серце жінки, яка дев’ять місяців жила між страхом і вірою, затремтіло. Очі перечитували повідомлення знову і знову. Біль, тривога, сльози й молитви — усе вмить зійшлося в одну мить надії й щастя. Її брат — живий. Про це інформує видання My Vin, посилаючись на допис Гніванської територіальної громади.
Анатолій Лоткін — мешканець села Демидівка, військовий з досвідом участі в АТО, а з 2024 року — стрілець-помічник гранатометника аеромобільного відділення. У вересні минулого року, під час запеклого бою біля населеного пункту Гостре на Донеччині, Анатолій не повернувся до підрозділу. Тривалий час вважався зниклим безвісти. Згодом стало відомо — він потрапив у полон.
Його сестра, пані Анна, не зупинялася ні на мить. Вона зверталася до Червоного Хреста, Координаційного штабу, волонтерів, надсилала десятки й сотні листів і звернень. Їй навіть вдалося передати брату листа — слова підтримки, які стали для нього ковтком життя у найтемніші дні.
— Він сказав, що мій лист відкрив йому друге дихання, — ділиться пані Анна. — Щоранку і щовечора він "говорив" з нами через ці рядки. Це тримало його при тямі і при надії.
І хоч на Великдень один із повернутих військових розповів, що бачив Анатолія на Донеччині, додому наш захисник повернувся із півночі Росії — з Якутії. В’язниця, холод, знущання, спрага — про всі ці випробування Анатолій розповів у першій розмові з родиною. Телефонні номери матері й сестри він пам’ятав напам’ять.
— Він розповів, як не було чим втамувати спрагу, як воїни вижимали серветки, аби ковтнути кілька крапель. Як на День народження його били майже до смерті... — говорить Анна крізь сльози. — Але попри все — він живий. І вже завтра ми обіймемося вперше після цих жахливих місяців.
Наразі Анатолій перебуває в Немирівському районі. Він потребує медичної допомоги, але найважливіше — вже на українській землі, вже вдома.
Пані Анна висловлює щиру подяку всім волонтерам і людям доброї волі, які підтримували її у боротьбі за визволення брата.
Читайте також:
Відбувся перший етап обміну «всіх на всіх»: з полону повернулися двоє воїнів з Вінниччини (фото)