РЕКЛАМА
Україна вперше за 16 років залишилася без представниць у жіночому одиночному фігурному катанні на Олімпійських іграх. Ця новина прозвучала особливо боляче для вболівальників, адже в історії нашої країни подібне траплялося лише одного разу. Коли спортивні ЗМІ та платформи на кшталт GGBet ua звели підсумки відбіркового турніру, стало зрозуміло, що жіноча збірна показала занадто низький рівень підготовки для боротьби за олімпійську ліцензію.
Як формувалася заявка і чому її відмовилися подавати
Українська федерація фігурного катання оприлюднила остаточний склад на кваліфікаційні змагання в Пекіні, які відбувалися з 19 до 21 вересня. В жіночій категорії не з’явилося жодного імені, хоча ще навесні до попереднього списку входили чемпіонка країни Софія Григоренко та срібна призерка Таїсія Спесівцева.
Ситуація ускладнилася тим, що лідерка збірної Анастасія Гожва не змогла здобути ліцензію на чемпіонаті світу 2025 року. Після травми спортсменка взяла паузу в кар’єрі і тимчасово припинила тренування. Без її досвіду та стабільності дві молодші колеги мали шанс лише на умовне випробування власних сил.
Провальний останній шанс українок
Щоб визначити, хто представлятиме Україну на кваліфікації в Китаї, федерація обрала челенджер Lombardia Trophy в італійському Берґамо. Там відбулася пряма боротьба між двома претендентками. У підсумку Спесівцева посіла 18-те місце з результатом 99.22 бала, а Григоренко — 19-те з 96.12.
Однак навіть ця різниця не мала значення, бо обидві спортсменки не виконали ключовий критерій — технічний мінімум у 75 балів. У підсумку Спесівцева набрала лише 47.11, а найкращий показник Григоренко в сезоні складав 58.55. Таким чином, федерація визнала участь у відборі недоцільною, адже шансів на отримання ліцензії практично не залишалося.
Історія виступів українських фігуристок на Олімпіадах
Щоб оцінити вагу цієї втрати, варто згадати, як українки виступали на попередніх Іграх. У Ліллегаммері 1994 року Оксана Баюл принесла Україні історичне «золото», а її колеги Олена Ляшенко та Людмила Іванова посідали місця у другому десятку.
У Наґано-1998 Ляшенко була дев’ятою, Лавренчук — одинадцятою. На Іграх у Солт-Лейк-Сіті 2002 року Галина Єфременко та Ляшенко зупинилися на 12-й і 14-й позиціях. У Турині-2006 вони вже були нижче у протоколі, але все ще змагалися.
Справжнім провалом став Ванкувер-2010, коли збірна не відібралася вперше в історії. Надалі ситуація частково виправилася: Наталія Попова у Сочі-2014 була 28-ю, Анна Хниченкова у Пхьончхані-2018 зайняла 29-те місце, а Анастасія Шаботова в Пекіні-2022 фінішувала 30-ю. Попри не надто високі результати, сам факт участі мав важливе значення для розвитку виду спорту в країні.
Коментарі спортсменок і рішення федерації
Президент федерації Даніль Амірханов пояснив, що поїздка на кваліфікаційний турнір у Пекіні потребувала великих фінансових витрат, які не виправдовували себе. За його словами, «показаний рівень підготовки спортсменок не дозволяв боротися за ліцензію».
Спесівцева також визнала, що їхній виступ не відповідав олімпійським вимогам. Вона зізналася, що була готова технічно, але емоційно не витримала напруги. За її словами, навіть контрольні прокати перед змаганнями могли б допомогти, однак цього не сталося.
Григоренко і Спесівцева підкреслили, що знали про вимоги щодо техмінімуму і розкладали програми так, аби його виконати. Але в реальності вийшло інакше: з 12 елементів у довільній програмі на позитив виконали лише один. Це підтвердило слова про низький рівень підготовки, що й стало вирішальним фактором для федерації.
Чого чекали далі і як виглядала збірна
Попри відсутність жінок-одиночниць, Україна все ж мала представництво в інших дисциплінах. За олімпійську ліцензію боролися Кирило Марсак у чоловічому катанні, дует Софія Голіченко та Артем Даренський у спортивних парах, а також Марія Пінчук і Микита Погорєлов у танцях на льоду.
Таким чином, ситуація з жіночим одиночним катанням стала прикрою сторінкою історії, але не зняла Україну повністю з олімпійської карти фігурного катання.
Тривожний дзвіночок: які уроки винесло українське фігурне катання
Подія показала системні проблеми підготовки в українському жіночому фігурному катанні. Молоді спортсменки не мали достатньо досвіду і стабільності, щоб боротися на рівні міжнародних вимог. Відсутність Гожви ще більше оголила проблему, а брак фінансування лише закріпив її.
Для українського спорту цей рік став нагадуванням: без належної підтримки, планомірної роботи та довгострокової стратегії навіть традиційно сильні дисципліни можуть залишитися за межами головних спортивних арен світу.