Олександр Нечепуренко — художник і скульптор із Гайсина, який нині служить у лавах Збройних сил України. Навіть у час війни він не полишає творчість, знаходячи в ній спосіб підтримати себе та подарувати людям світлі емоції. Яскравим прикладом цього став велетенський сніговий кінь, який з’явився посеред зими та став справжнім символом надії й натхнення.
Про митця у соціальних мережах розповіла голова Гайсинської районної військової адміністрації Людмила Головашич, пише My Vin.
Олександр — професійний художник. Він закінчив Вінницьке художнє училище і займається творчістю все своє життя. До 2014 року він професійно виготовляв скульптури та рекламні вивіски, займався мототюнінгом. З початком війни його життя змінилося, але бажання творити залишилося незмінним.
«Моя робота — це і хобі, і спосіб розрадити себе. А ще — підняти настрій людям», — каже Олександр.
Ідея створити снігову скульптуру виникла спонтанно — через велику кількість снігу, який просто не було куди подіти.
«Його не було куди подіти, то його згорнули в купу. Так і прийшла ідея зробити фігуру — символ року. Мені б, щоб возили сніг з усієї України — я ліпив би фігури щодня», — жартує скульптор.
Під час роботи над конем не обійшлося без труднощів. Коли пішов дощ, скульптура зменшилася майже вдвічі, але колеги допомогли — досипали снігу. Інструментів під рукою не було, тож спочатку Олександр працював звичайною лопатою.
«Потім сусід приніс кельму — так уже й вирізав готову фігуру коня», — згадує військовий.
Зі снігом Олександр працює давно. Ще студентом у Вінниці він брав участь у конкурсах зі створення снігових фігур.
«На Масляну в обласному парку був конкурс. Ми з однокурсниками зробили буйвола — 6 метрів у довжину і 3 метри у висоту», — пригадує він.
Скільки всього скульптур створив за життя, митець уже не рахує. Серед його робіт — скульптура Вовка в Гайсині біля автовокзалу, численні фігури «бабушок», «спайдерменів», «дідків», «рибалок», «Гарфілда» та образи людей і тварин.
Найбільше замовлень Олександр мав для готельно-ресторанного комплексу в Одесі, територію якого прикрашають його «Корова», «Кіт Гарфілд» і «Пастух».
Митець переконаний: без знання анатомії створити справжню скульптуру неможливо.
«Щоб зробити фігуру, треба добре вивчити анатомію тварини чи людини. А якщо це мультяшний персонаж — важлива емоція. Треба зробити так, щоб людина подивилася — і посміхнулася. У руках художників і скульпторів — дуже сильна емоційна зброя», — зазначає він.
Найвідомішою роботою Олександра став арт-об’єкт «Я люблю Вінницю», який давно став одним із символів міста.
«До мене звернулися, коли всі інші відмовилися. Терміни були дуже стислі», — згадує митець.
Над проєктом працювала вся родина.
«Ми робили її разом із дружиною Іриною, синами Артемом та Євгенієм і друзями. Усього за тиждень. Діти паяли, збирали всю електропроводку. Якби не встигли, мали б повернути удвічі більше грошей, ніж коштував заказ», — розповідає Олександр.
Півтора року тому він створив Меморіал «Руки тримають герб України» з картою держави, подіумом та калиною. Скульптор мріє про ще масштабніші проєкти.
«Мрію створити великий меморіал. Якби в кожному селі й місті була така скульптура — у нас би не було війни», — каже він.
Олександр переконаний, що символи пам’яті, гідності й єдності мають бути всюди. Попри війну, службу і труднощі, він продовжує творити — для людей, для Гайсина і для України.
Читайте також:
Вінничан запрошують на кінопоказ українського кіно «Заборонений»