Коли мова йде про порятунок життів на передовій, для українських захисників немає перешкод — ні важкі поранення, ні аномальна літня спека, яка цими днями б’є всі температурні рекорди. 1 липня військовослужбовець Петро Дудник, який після важкого поранення пересувається на протезі, розпочав надскладний і водночас надзвичайно важливий піший марафон із Вінниці до Хмельницького. Журналістка видання My Vin телефоном поспілкувалася з ветераном, щоб дізнатися, як минають перші дні його подорожі, що надихнуло на цей крок та як реагують перехожі.
Головна мета цієї акції — зібрати 128 тисяч гривень на придбання так званих «чуйок» для військовослужбовців 14-ї окремої механізованої бригади. «Чуйка» — це компактний портативний детектор, який перехоплює аналогові відеосигнали ворожих FPV-дронів та далекобійних безпілотників. Простіше кажучи, це електронні вуха та очі наших бійців. Пристрій завчасно попереджає про наближення ворожого дрона-камікадзе, даючи військовим дорогоцінні хвилини, щоб сховатися в укриття, підготувати засоби радіоелектронної боротьби або збити безпілотник. Саме ці хвилини на передовій рятують життя.
Від добровольця до ветерана-спортсмена
Петру Дуднику 35 років, він родом із Вінниччини. До повномасштабного вторгнення чоловік разом із братами працював на будівництві. Коли розпочалася велика війна, він не став чекати повістки й одразу пішов на фронт добровольцем. Йому пропонували службу в територіальній обороні, проте Петро відмовився — рвався виключно на передову. Спершу воював на Херсонському напрямку, де отримав перше поранення. Після лікування та відновлення одразу повернувся в стрій. Далі була служба на гарячому Донецькому напрямку, де наприкінці 2023 року Петро зазнав важкого поранення, через яке втратив ногу.
Попри ампутацію та тривалу реабілітацію, залізний характер воїна не дозволив йому сидіти на місці. Зараз Петро веде активний спосіб життя. Упродовж реабілітації він уперше потрапив до Вінницького регіонального центру «Інваспорт», а згодом став частиною місцевої команди з волейболу сидячи, з якою тепер активно їздить на змагання по всій Україні. Крім того, ветеран працює у Муніципальній варті міста Вінниці.
Спека, перші мозолі та мамине морозиво
Бажання допомогти побратимам надихнуло Петра організувати цей марафон. За основу він узяв приклад інших військових, зокрема колишнього бійця Петра Скрипки, який свого часу збирав кошти на протезування для поранених бійців. Саме Скрипка консультував нашого Героя перед дорогою: розповідав про специфіку таких переходів, що саме брати з собою та як підготуватися. А вийти на зв'язок із захисниками з 14-ї бригади Петру допоміг капелан та волонтер Іван Мазур, який добре знає, наскільки гострою є потреба в детекторах дронів на фронті.
Коли рідні дізналися про намір Петра йти пішки до Хмельницького, то спершу намагалися його відмовити, хвилюючись за його здоров'я. Мама ветерана, яка працює в лікарні, емоційно казала синові, що він доведе її до інфаркту. Проте, побачивши непохитну рішучість Петра, вона першою прийшла підтримати його на старті. Першого липня о 5:30 ранку мама принесла йому воду та морозиво і благословила сина в дорогу.
Через аномальну спеку перші два дні марафону виявилися справжнім випробуванням. За планом Петро хотів долати по 20 кілометрів щодня, але погода внесла свої корективи — наразі вдається проходити приблизно по 15 кілометрів на день. Увечері 2 липня захисник уже дістався Літина.
На запитання журналістки My Vin про те, чи радився він із лікарями перед стартом, Петро лише сміється. Каже, що не консультувався, бо й так чудово знав, яку відповідь отримає. Подорож дається непросто: від постійного навантаження та спеки протез натирає ногу, тому доводиться часто зупинятися для відпочинку.
Величезна підтримка та перші результати
У цій благородній справі ветерану активно допомагає Міжрегіональний координаційний гуманітарний штаб, який очолює Володимир Гройсман. Представники штабу телефонували Петру та просили перечекати пік спеки, але боєць відмовився, аргументуючи це тим, що «чуйки» потрібні військовим на передовій уже зараз, і зволікати не можна. Тоді Гумштаб пообіцяв Петру всебічну підтримку впродовж усього маршруту, закликавши звертатися з будь-кими потребами. Також до ініціативи долучилася керівниця Центрального регіонального центру Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими Юлія Павлюк, яка зазначила, що вони постійно перебувають на зв'язку з Петром та допомагатимуть закривати потреби бійців.
Сам Петро наголошує, що йде зовсім не заради слави, а впродовж цієї подорожі прагне нагадати людям: війна триває, і підтримка армії має бути щоденною.
Ветеран зізнається, що приємно здивований реакцією людей. На трасі постійно зупиняються автомобілі, водії пропонують підвезти. Петро відмовляється, адже це суперечить правилам марафону, але багато водіїв одразу відкривають телефони й донатять. Лише за один день завдяки зустрічам на дорозі вдалося зібрати майже 16 тисяч гривень.
Нам вдалося поспілкуватися з Петром увечері 2 липня, і новини чудові: станом на вечір ветеран зібрав уже досить значну суму.
Незважаючи на труднощі, захисник забезпечений підтримкою та турботою. Упродовж усього шляху його супроводжують та підтримують побратими. 2-го липня вони організували для Петра комфортне місце для відпочинку та ночівлі в Літині. На наступні дні графік теж розписаний: десь побратими розіб’ють палатку, щоб переночувати разом, а десь Петра заберуть додому, щоб він міг повноцінно відпочити та відновити сили перед наступним днем.
Кожен із нас може стати частиною цього великого збору. Петро Дудник щодня публікує відеозвіти та розповідає про перебіг марафону на своїй сторінці в TikTok. Підтримати ветерана можна, зробивши внесок у його відкриту банку в Monobank. Кожна гривня наближає закупівлю обладнання, яке збереже життя українських воїнів на фронті.