Громада схиляє голову у глибокій скорботі. 15 серпня Вінниця вшановує пам’ять Сергія Яцука та Руслана Кропивлянського. Обоє чоловіків стали на захист України на початку повномасштабного російського вторгнення та до останнього подиху з честю виконували свій військовий обов’язок. Спочинуть Герої на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Про це інформує "MyVin", посилаючись на Вінницьку міську раду.
Яцук Сергій Павлович (позивний «Сірий») добровольцем долучився до лав оборонців України в лютому 2022 року. Тривалий час він захищав небо над Вінниччиною у складі Повітряних сил. Згодом продовжив службу в 5-й окремій важкій механізованій бригаді. Бойове хрещення стрілець отримав під Кураховим і, попри поранення, залишився у строю. За вагомий особистий внесок у захист держави та високий професіоналізм командування частини нагородило його грамотами. Свій останній бій воїн прийняв 18 січня 2025 року поблизу села Шевченко Волноваського району Донецької області. Герою назавжди залишився 41 рік.
Рідні згадують: коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Сергій ні хвилини не вагався. Разом із сотнями таких же добровольців він терпляче стояв у чергах до військкомату і вже за три дні мобілізувався на службу.
«Навіть на війні Сергій залишався людиною, яка не боїться труднощів і завжди прагне розвитку. Він наполегливо опановував нові знання та навички, адже був переконаний, що вирішальними у цій битві є передові технології. Відтак невдовзі навчився ще й працювати з ПЗРК, – розповідає дружина полеглого воїна Оксана. – Здавалося, його ніщо не здатне зупинити… Після сповіщення, що Сергій зник безвісти, ми довго жили надією. Проте дива не сталося…»
Сергій Яцук народився у Вінниці 21 березня 1983 року. Мама виховувала його із сестрою сама. Намагаючись її підтримати, після закінчення загальноосвітньої середньої школи №27 він вирішив здобути професію. Сергій вступив до Вінницького політехнічного технікуму на економічну спеціальність. Ще під час навчання юнак познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Разом вони побудували міцну, щасливу сім’ю, в якій невдовзі на світ з’явилися двоє дітей – син і донька. Щоб його рідні ні в чому не знали потреби, Сергій брався за будь-яку роботу, бажаючи досягти майстерності. Розпочинав на кондитерській фабриці, а продовжив у логістичній та торговельній сферах.
«Його дуже поважали колеги та цінували друзі, – ділиться дружина полеглого Героя. – Раннє батьківство лише загартувало Сергія. Він побудував будинок, посадив дерево та власним прикладом виховував дітей. Чоловік багато читав, знався на історії, а у спорті захоплювався плаванням, бойовими мистецтвами й настільним тенісом. Йому було цікаво спробувати себе в усьому та дізнатися якомога більше. Постійний рух уперед був стимулом його життя, а головною метою завжди залишалося благополуччя родини та щасливе майбутнє України».
Церемонія прощання із Сергієм Яцуком розпочнеться о 9:00 за адресою: вул. Л. Лук’яненка, 58, та о 10:00 – за адресою: вул. Барвиста, 14.
Поминальну панахиду за Захисником відслужать у стінах Спасо-Преображенського кафедрального собору. Початок об 11:15.
Поховають воїна на Алеї Слави Сабарівського кладовища. Початок о 12:15.
Кропивлянський Руслан Володимирович (позивний «Кропива») став до лав Збройних Сил України наприкінці 2022 року. Свій бойовий шлях він розпочав у складі 120-ї окремої бригади Сил територіальної оборони, а пізніше долучився до 141-ї окремої механізованої бригади. Як солдат-кулеметник разом із побратимами стримував ворога у Бахмуті та під Лиманом, а також виконував завдання у складі мобільної вогневої групи на Дніпропетровщині. Під час служби боєць тричі зазнавав поранень, але після реабілітації щоразу повертався у стрій. Життя мужнього Захисника обірвалося 8 серпня 2026 року внаслідок ворожого обстрілу поблизу села Добровілля Синельниківського району. Йому було 48 років.
На оборонця з війни чекали донька, батьки та брат.
«Руслан мало розповідав про війну – хотів уберегти нас від хвилювань, – ділиться брат полеглого воїна Артем. – Врізався в пам’ять лише один із його спогадів. Під Бахмутом брат під вогнем брав участь в евакуації з поля бою чотирьох своїх поранених побратимів, трьом із яких це врятувало життя…»
Вінничанин Руслан Кропивлянський народився 25 липня 1978 року. Базову освіту здобув у місцевій школі №35, а фах столяра опанував у Вінницькому професійно-технічному училищі №3. Згодом закінчив Івано-Франківський національний технічний університет нафти і газу. У трудовій біографії Руслана – робота у Будівельно-монтажному управлінні №2 ПрАТ «Укргазбуд», ДП ВСП «Стальконструкція» №126, КУП «ЕкоВін». Останнім цивільним його місцем роботи став завод «Маяк».
«Руслан був надзвичайно добрим та нікому не відмовляв у допомозі, – каже Артем. – Він із великою ніжністю ставився до тварин – у його телефоні навіть на передовій зберігалася ціла колекція фото з хвостатими улюбленцями. У людях брат понад усе поважав чесність, щирість і порядність. Якщо вважав когось справжнім другом, то залишався вірним йому на все життя. Руслан ніколи не відступав від своїх принципів і завжди дотримувався високих моральних цінностей…»
Церемонія прощання з Русланом Кропивлянським розпочнеться о 13:00 за адресою: вул. Батозька, 12 (Ритуальна служба «Реквієм») та о 14:30 – у стінах Спасо-Преображенського кафедрального собору.
Чин поховання воїна відбудеться о 15:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Висловлюємо співчуття рідним та близьким. Вічна пам’ять і шана полеглим Захисникам України!