2005-го на прес-конференції гурту «Таліта Кум» організатор концерту Олег Збаращук (теперішній продюсер гурту) - представив нам, журналістам, гурт «ТІК» та його соліста Вітю Бронюка. Хлопці вели себе досить сором’язливо і стримано, тому запитань до них майже не було. Але вже ввечері, коли вони грали «на розігріві» перед виступом львівської команди, - стало цікаво. Бо музики у такому форматі, таких текстів та Вітіних «витребеньок» з його тепер уже знаменитим баяном - ми ще не бачили. Сподобалось. Поміж собою журналісти зійшлися на тому, що «це було прикольно». А потім пройшло трохи часу, і вже у 2006-му країну буквально «порвали» ТІКівські «Олені». Далі – перші кліпи та пісні вінницьких хлопців в ротації популярних всеукраїнських телеканалів та радіостанцій. Приємно було бачити та чути, що це ж наші, вінницькі. Сьогодні хлопці взагалі з екранів «не злазять». Але як і 2005-го – вони залишаються звичайними вінницькими хлопцями і не страждають на зіркову хворобу. Цьогоріч, коли Вінниця вирішила зустрічати рік Оленя – саме гурт «ТІК» (як головні Олені країни) розпочинатиме церемонію відкриття головної міської ялинки. Зустрівшись із Вітьою, запитала його про те, чого чекати від «ТІКу» 28 грудня на ялинці. Слово за слово – година розмови…
- Як ти почуватимешся в образі головного персонажа на святі відкриття центральної міської ялинки?
- Я не знаю, що я там буду відчувати: може, ізжогу, а може, приплив якогось адреналіну (сміється – авт.) В житті кожного музиканта останні дні грудня - це ялинки та корпоративи. Але коли нам зателефонували з тим, щоб подарунком для вінничан став наш виступ на відкритті головної ялинки 28 грудня – ми разом вирішили: треба - то треба. На сьогоднішній момент не все вирішують гроші. А з приводу року Оленя - приємно, що так поєднали. З тих пір, як ми катаємося по Україні, багато кажуть, що чують про Вінницю. Дивує те, що багато музикантів, які вийшли з цього міста, чомусь намагаються ігнорувати, що вони з Вінниці – кажуть, що вони київські чи там московські.
- А ти пишаєшся тим, що ти вінничанин?
- Мені не соромно говорити, звідки я. Зараз вже з’явились ознаки того, що не все, що робиться – робиться тільки в Києві. Багато хто з шоу-бізу сьогодні дивиться на «ТІК» як на парадоксальне якесь явище: мовляв, ми «повидєлуємось» ще трохи і підемо. Але для нас це питання принциповості – ми живемо і працюємо у Вінниці. І щодень доказуємо: для того, щоб знайти найбільший гриб, необов’язково треба йти у центр лісу. Бо десь на околиці в кущах гриби можуть бути набагато смачніші.
- Як ти особисто сприйняв звістку про те, що Вінниця готується зустрічати рік Оленя?
- Єдине, що мене насторожило – щоб пісню «Олені» не зробили гімном Вінниці (сміється – авт.) Бо всі кондуктори тоді б звільнилися. А це погано. Тим більше в умовах фінансової кризи. Тоді на мене б ліг тягар від того, що я порушив у місті транспортну комунікацію (Знову посміхається – авт.) У нас всі звикли до того, що треба обов’язково до чогось прив’язуватися. Як на мене, головне, щоб в тому була якась родзинка, тому що останнім часів в силу якихось обставин, і соціальних, і політичних, економічних, - відчуття свята забувається. Згадують, що сьогодні 31 грудня, треба піти в магазин, купити курку та шампанського - і в такий спосіб відсвяткувати Новий рік. Всі забули про сімейні традиції, про те, що Новий рік та Різдво - свята родинні, які об’єднують людей. Це коли люди збираються разом, спілкуються, говорять про приємні речі. Кожен з вірою, входячи в Новий рік, сподівається на краще.
- Ви з хлопцями не ображаєтесь, коли вас називають Оленями?
- Колись, коли я ще був чиновником (Вітя свого часу працював в міському управлінні культури, зараз же він є радником міського голови з питань культури – авт.) – це було якось не зовсім приємно. Але сьогодні, - хочемо ми того, чи не хочемо, - «Олені» є нашою візитною карткою. Це власне те, з чого ми починали працювати, це та пісня, яка нас вивела в люди. І сьогодні відхрещуватись від цього - це було б нечесно навіть перед самим собою.
- А в музичні тусовці вас як називають?
- Ми не є такими аж тусовщиками, але не має значення: «ТІК» чи Олені, або Вінницькі Олені. Багато хто казав, що, може, не варто говорити, що ми з Вінниці, але нас уже чула вся Україна, і всі побачили, що у цьому немає нічого поганого. Ну що мені казати, що я з Києва?! Для мене це смішно. Вінниця - це місто, де ти відбувся, де тебе цінують, люблять. А любов це така річ, яка у магазині не продається. До мене часто підходять люди, які родом з Вінниці, і дякують за те, що є така вінницька група. Приємними є ситуації, коли далеко за межами Вінниці у когось на телефоні грає твоя пісня, а власник з гордістю каже: «Це наші, вінницькі хлопці!». Тобто є моменти, які об’єднують і дають наснагу працювати далі. Наша творчість не попсова, дає людям якийсь образ і можливість думати, чого зараз мало. Це така собі інтелектуальна сатира, хочеться, щоб ця сатира не була ознакою примітивності, і водночас, - щоб люди не перестали посміхатися та радіти життю.
- Ви так, як і раніше, не плануєте переїжджати з Вінниці?
- Одвічне питання, яке мені ставлять. Друге по значимості. Перше: «Як ви написали пісню «Олені»?! А друге: «Чи не збираєтесь ви виїжджати з Вінниці»?! Пам’ятаю, багато років тому дивився якусь програму з Юрієм Нікуліним про те, як знімався фільм «Діамантова рука». Нікулін розповідав про пісню «Про зайців». Мовляв: «Якось повертаюсь втомлений після зйомок додому, проходжу через двір і бачу таку картину: два дядьки п’яненьких, співають пісню «А нам все равно» - от я тоді зрозумів, що пісня пішла в народ». Так само і в мене з «Оленями». Спочатку якось було трішки навіть соромно. Пісня якась така нестандартна. Був певний острах. Далі був момент шоку, коли люди всі кругом її співали: цікаво було і в депутата на телефоні почути, і просто в таксі, або молодь на лавочках сидить і співає. Зрештою, це тобі дає віру і бажання працювати. Був випадок в Донецьку, під час туру, коли нас 4 рази викликали на біс. Підійшов один чоловік якоїсь нетипової як для українця зовнішності, і каже: «Я живу уже больше 10-ти лет на Украине, но никогда не считал для себя нужным выучить украинский язык. А сегодня вы сделали больше, чем «Помаранчевая революция». Я хочу выучить украинский язык, хотя бы для того, чтобы понимать ваши песни».
- Чого ти очікуєш в наступному році?
- Я очікую поповнення в родині, в мене є багато світлих сподівань і це приємно. В творчому плані – навесні плануємо знову їхати у всеукраїнський тур. Якщо, звичайно, така можливість буде при тій ситуації в країні, яка є сьогодні. Хоча в даний момент більше паніки ніж справи – всі позавмирали. Я думаю, що кожен має виконувати свою роботу – тоді буде все нормально, і ніякої кризи не буде. Хочеться, щоб у Новому році в Україні був порядок. Як це вже зробили певною мірою у Вінниці - і тим, хто приїжджає з-за кордону, можна за гроші (усміхається – авт.) продавати формулу нашого успіху.
- До речі, коли пішла вже така тема, як ти ставишся до політики?!
- Українська політика має ознаки шкільних змагань – треба перемогти! Ну перемогли, а що далі? Через тиждень-другий думають «а нафіга це мені треба?» - і це найстрашніше.
- Давай повернімося до відкриття головної вінницької ялинки: ви з хлопцями костюми з якимись прибамбасами вже вигадали для виступу?
- У нас є багато подарунків, приміром, шапки у вигляді Оленя. Головне, щоб в усьому тому діти не почали вірити в Оленя як в Діда Мороза.
- Ти колись розповідав, що свого часу абсолютно спонтанно у тебе почала створюватися колекція з оленями. Сьогодні вона поповнюється новими екземплярами?!
- Регулярно поповнюється: натуральні муляжі оленів, обтягнуті шкірою або ж мініатюрні копії; є дерев’яні олені; є і м’які іграшки; ті, що співають; є кришталеві, які світяться; сувенірні олені. Маски у вигляді Оленів, футболки з їхнім зображенням. Я їх не рахував. Мені навіть на весілля подарували поповнення до колекції: оленячі роги зі старовинного замку. А коли їх дарували, то сказали, аби це були останні роги в моєму житті. Вони зараз в нас на стіні висять. Останній з «оленячих» подарунків – авторська робота зі скла.
- Над чим ви зараз працюєте?
- Зараз йдуть зйомки новорічних «вогників». «Новий канал» має знімати, 1-й Національний, ICTV. Одразу після Нового року починаємо готуватися до всеукраїнського туру. Робота нелегка, але, немає такої роботи, яку б не хотілося робити.
- До речі про тури. Є таке поняття як райдер. І кажуть, що багато представників шоу-бізу в цьому сенсі як у відомому анекдоті – «балувані»?!
- На мою думку, є таке поняття як виробнича необхідність , є і інше - понти. З другим я особисто мав справу (бо маю досвід організації концертів): коли обов’язково потрібно до гримерки кілограми манго, «Рафаелло» пачками, обов’язково 13 білих троянд на сцену… Нам того не треба - звичайні номери, де є гаряча вода, тепло, щоб у гримерці був чайник. Я вважаю, що це нормально. Принаймні, у «ТІКа» з організаторами турів ніколи з приводу райдеру конфліктів не було.
- Нещодавно тобі довелось працювати із Аланом Бадоєвим. Кажуть, що це кліпмейкер №1 в Україні. Це правда?!
- Насправді дуже класний чувак - він профі. Ти приходиш на знімальний майданчик і тобі не треба думати про якісь дрібниці. Дякувати Богу, що є можливість працювати з такими людьми. Все ж геніальне лежить на поверхні, і він вміє це помічати. Людина просто працює. Інколи працює по 25 годин на добу, тому що на годину раніше прокидається. Хто не знає цього – це дуже важка праця.
- Що ти побажаєш вінничанам у рік Оленя?
- Передусім не заробити собі рогів (сміється – авт.) Просто жити своїм життям. Не забувати, що ми люди, а не олені, відноситись один до одного по-людськи, бо разом - воно і набагато краще. І не втрачати віру в світле майбутнє…
спілкувалась Аліса Мисловська