Ece876dea50a2825929b89c7fb9f022f

Вистава молодого режисера-постановника театру Петра Авраменка – це його експериментальна робота і власне, режисерське прочитання класичного твору.

Постановка Петром Авраменком «Одруження» за однойменною п\'єсою Гоголя лише підтвердила істину: режисер, який створив свій власний і неординарний художній всесвіт, ніколи не буде вторинним по відношенню до оригінального драматичного тексту. Він і у відомому відкриває невідоме. Не знаю, чи був би задоволений Гоголь, але глядач залишає театральну залу після вистави у захваті. «Одруження» Петра Авраменка - це відкриття в гоголівському класичному тексті того, що є вічним, що не підкоряється законам швидкоплинного часу.

Її пафосом, її суттю став образ Храму, який зводять у виставі з волі режисера, аби не щезала Любов, як вічне і нетлінне, що в решті решт виправдовує власне існування людини не як біологічної істоти, а як животворящого начала життя.

І молитва, яка звучить на початку вистави, і матеріалізований Храм, який постає у фіналі вистави – це складові наскрізної метафори, яка надає старовинному сюжету сучасного і напрочуд актуального звучання.

З фіналу вистави народжувалась та пристрасть, заради якої режисер і взявся за постановку гоголівської п\'єси: у позбавленому духовного начала суспільстві будувати Храм духовності важко, майже неможливо. Але будувати слід попри все, аби людина лишилася Людиною, аби Любов була невіддільна від кохання, аби хотілося любити, щоб жити, і жити, щоб любити.

Відходячи від гоголівського тексту ( а режисер переробив його досить ґрунтовно) Петро Авраменко зрозумів і втілив всю гіркоту гоголівського сміху, але подав його у звабній і привабливій комедійній формі вистави.



Переглядів: 2379
Поширень: 0

C5018e78fd568c7b2fde3921cfb221ff