Не треба чекати і вірити в долю
І сльози збирати до себе в долоню
Не краще радіти і бути собою
Любити того, хто є поруч з тобою
Двадцять одне откровення плюс ще одне на біс від Тараса Тополі та гурту «Антитіла» сприйняли вінницькі любителі “моднього” року у міському палаці мистецтв в суботу. На сцені побачив трохи незвичних для жанру людей. Охайних, за що не візьмись. Прямо ботани рок-н-ролу.
.jpg)
Але я хлопчик уже дорослий і знаю, що музика не в довгому давно не митому волосі, чи у дешевих понтах для мєстних. Музика у атмосфері.
Ще до концерту мені захотілось познайомитись з музикантами. Визнаю, що це зробив як звичайний лох від журналістики. Поліз до людей зовсім не підготовленим з єдиним запитанням, яке мене цікавило: “Чи знайомі і чи платять їм роялті команда КВН «Збірна Камизяцького краю» за використання їх джингла в якості заставки у своїх виступах.
Відповідь давав Тарас: не знайомі, і не платять. Думаю, що як би я спілкувався після концерту, то мене б цікавило багато більше і різних речей.
Людей в залі було не за-над-то багато. Квитки ціною в 200-250 гривень не дуже надихнули пересічних меломанів. Справжніх буйних як завжди було мало. Із знайомих помітив в дорогих рядах відомого журналіста Рому Ковальського з дружиною. Але він, дайте вгадаю, мабуть прийшов по запрошенню за рекламу у його часописі “33-тій канал”. Вгадав?
Дисципліновані фанати збиралися до купки ближче до “місць для поцілунків” в кінці зали. А яка різниця, якщо уже після 2-3 пісні всі вони цибали перед сценою!?
Чесно кажучи, позитивно оцінивши саунд гурту з перших акордів, все ж до одинадцятої композиції я трішки занудьгував. Звірив свої відчуття з дружиною. Вона сказала: “Просто це не наше”. Можливо і так, але шикарно виконана босонова заставило забути вікові примхи у смаках сім\'ї старих рокерів. Контрольним в голову все ж стала пісня “Ів Кусто”.
Ну от і все, як у п\'ятому класі,
я боюсь підійти і три слова сказати,
так ніби губи заклеєли скотчем,
а всередині током по серцю коротить.
Ну от і все, тільки купа нюансів,
а у нього є ти, а у мене без шансів...
а по мені вже п\'яту ніч до самого ранку
стрибають сни..
а в них ...
Так і не зумівши логічно пов\'язати Жака-Іва Кусто з Афродітою, вирішив далі не думати багато, а просто довіритись артистам. І це рішення було продуктивним. Я почав просто кайфувати. До того ж виявилося, що деякі пісні “Антитіл” я чув, але просто не ідентифікував з цим гуртом.
Загальний настрій події виявився досить демократичним і це підтвердилося тим, що посеред концерту фронтмен гурту Тарас запросив на сцену якогось хлопа, який з квітами та обручкою тут же освідчився в коханні своїй дівчині. Як це мило — сказав би хтось, а я собі представив, як така подія могла б виглядати на концерті гурту “AC/DC”.
Далі стався блок композицій які мали яскравий соціальний колір. Було видно, що хлопці вірять у те, що співали. І це правильно, а значить — добре.
Завершувала концерт пісня “Їдемо — їдемо”.
Їдем-їдем, їдем далі їдемо.
Пил в кишенях, мрії в жменях веземо.
Оцінивши її функціональність я зрозумів, що буде ще одна пісня “на біс”. Так і сталося. І не могло не статися, бо це було передбачено ще перед шоу. Про що промовисто свідчать паперові циглики з послідовністю під ногами у музикантів.
Після концерту заглянув у гримерку подякувати музикантам. Домовилися, що наступного разу я їм принесу в якості вдячного бонуса свого домашнього вина. Тепер я впевнений “Антитіла” у Вінниці виступили не в останнє.