Осінь з джазовим присмаком – це фірмова вінницька традиція, яка продовжується завдяки Міжнародним Дням Джазової Музики. Особлива осіння меланхолія робить джаз найдоречнішою музикою пори. Пори, коли повітря пахне мріями, а вітер відлунює варіаціями і в думках у кожного селиться світлий смуток.
Розкинуте по вулицях та площах міста листя, кольорів багрянцю та золота, грає відтінками, а в кришталево прозорому синьому небі вже курличуть журавлі. Досить легкого подиху вітру і візерунчасті листочки з шурхотом падають долу, вкриваючи вулиці килимом, малюнок якого залежить від імпровізацій вітру. Природа на прощальний бенкет одягає ошатне вбрання і це передчуття свята в повітрі недарма. У Вінниці свято! Свято джазу!
Багата кольорами осіння палітра сперечається розмаїттям з джазовими імпровізами, представленими на фестивалі. А тим часом, в залі обласної державної телерадіокомпанії «Вінтера» зібралось велике та шумне товариство тих, хто любить джаз. Ця багатогранна музика має багато прихильників у місті, адже Вінниця – батьківщина найстарішого в Україні фестивалю джазу, він проводиться вже 15 років поспіль.
За ці роки навколо фестивалю згуртувалась потужна команда з організаторів, продюсерів, телевізійників, людей, що поза джазом не уявляють свого життя. Директор фестивалю Павло Третьяков, у якості вітання всім глядачам, співає пісеньку про тих, в чиєму серці музика завжди живе. На сцену кличуть людей причетних до організації свята, їм аплодують та дарують пам’ятні подарунки – 15 років це вже дата, хоч і не зовсім кругла, та вік для фестивалю поважний.
За ці роки у джазового фестивалю склалася маса добрих традицій: організатори щороку дбають про розмаїття концертних програм, про кришталево чисте звучання інструментів, якісну телевізійну картинку та запрошення відомих зірок для святкування днів джазу з вінничанами. Для генерального продюсера фестивалю, заслуженої артистки України Ірини Френкель створення гарного свята для усіх – це щорічний приємний клопіт. Жодного нудного концерту, цікаві персонажі з багатьох країн світу та значні у музичному світі постаті – так все було і цього року.
Сцена пустіє, у залі тьмяніє світло і серця глядачів завмирають у передчутті. Відкриває фестиваль найчисельніший з запрошених колективів – незвичний секстет. Ядром команди, що вперше виходить на сцену у такому складі, є два брати з далекого Тунісу Амін та Хамза, власне так само звучить і назва їх проекту: Amine and Hamza. А з собою у братів два основних інструменти класичної арабської музики, екзотичні для нас уд та канун. Уд (у перекладі з арабської «струна») у європейську музику потрапив під назвою «лютні», а канун – це щось на зразок гуслів, і походить він від арфи.
Східний колорит братів розбавляють поляки: Лешек Лешниовські з флейтою та саксофоном, Куба Міетла на акордеоні та Миколай Блайда з елктро-басом. А усілякими перкусійними штуками у цій команді заправляє чудовий шведський ударник Фредрік Білле – у нього в арсеналі кілька веселих бубонців та африканських барабанів.
Починають лунати звуки туніських інструментів, звучить етнічна музика, аж тут флейта підключається зі своєю мелодією, а потім і решта музик. Все разом створює мелодію, що невпинно переплітається та звивається, недарма програма колективу має назву «Вічний рух». Amine and Hamza – це етно-джазовий вир, зразок симбіозу культур та інструментів, який одразу щиро полюбили слухачі. Почувши реакцію публіки, зраділі брати потішили ще й піснею на незнайомій мові (в якій, як вони пояснили пізніше, співається про весну), а на завершення потужною імпровізацією за участю всіх інструментів одразу. Оплески довго не стихали – початок фестивалю вочевидь вдався!
У наступному концерті акцент вже зовсім змінився: The Groove Syndicate – квартет, в якому грають музиканти класичної джазової традиції з Великобританії, США та Польщі. Це вже інтелектуальна музика, з багатою звуковою палітрою та дещо блюзовим звучанням. Пронизливе соло труби Джеффа Бартолом\'ю веде за собою контрабас Роба Патерсона та фортепіано Евана Дуффуса, а веселий барабанщик Шимон Фортуна додає ритму.
У цьому квартеті поєдналась краща європейська джазова традиція та молодіжний запал виконавців, кожен з яких має престижну музичну освіту та уже вчителює. Їх свіжий грув припав до душі тим, хто любить серйозне музикування. Оригінальні композиції квартету водночас модернові та глибоко концептуальні.
І знову змінюємо настрій (джаз – музика багатогранна!) – на сцену виходить тріо на чолі з тендітною канадійкою Сієнною Дален. Романтична вокалістка має титул магістра джазового вокалу та сама пише тексти своїх щемливих пісень. Музику до них створює Мадс Берентцен, що грає на фортепіано, а контрабас у руках Крістора Брьодсгаарда робить звучання тріо довершеним.
Текуча та плавна мелодія, разом з м’якою та витонченою манерою співу Сієнни, робить емоційну та мрійливу лірику зрозумілою без перекладу з французької. Дзвінкий кришталь її голосу чіпляє найтонші струни у серцях слухачів. Виказані словами переживання змінюються звуковими ескападами, співачка вправно користується своїм голосом-інструментом, імпровізує ним, грається, заворожує. Ці ніжні джазові вокалізи підкорюють слухача і лише з затиханням останніх нот магія розсіюється і вдячна співачка потрапляє у вир оплесків.
Останній концерт першого дня фестивалю став черговим відкриттям. І знову йшлося про взаємопроникнення стилів та культур – на цьому будувався весь насичений фестиваль загалом. Чудесним чином тріо Шахаба Толуї трансформувалось у квартет, до радості всіх присутніх. Шахаб – харизматичний іранець, талановитий гітарист, який навчався класичній іспанській грі у стилі фламенко на батьківщині цього запального стилю, а зараз живе у Чехії та співпрацює з гітаристом, контрабасистом та перкусіоністом з Чехії та Словаччини. Музика, яку вони грають, занурює в атмосферу чарівної східної казки з перших звуків – з передзвону дзвіночків барабанщика Томаса Рейндлі.
Неймовірне сплетення – на фоні іспанської гітари звучить гордий, закличний голос дервіша – гримуча суміш традицій та культур народжує музику яскраву та виразну мов аромат східних прянощів. Як професійно та натхненно обходиться з гітарою Шахаб, інструмент співає в його руках. До речі, одну з композицій Шахаб Толуї грав на традиційному перському сетарі.
Ритми різномастих барабанів захоплюють незвичним утробним звучанням, заслухавшись потрапляєш у полон пристрасної мелодії, аж ось знову приєднується оксамитовий наспів соліста, і хоч текст незрозумілий, він дивним чином несе радість у серця. Пізніше, на прес-конференції талановитий музикант розповість про те, що співає він уривки з древніх перських філософських трактатів, про те, що ритми – це давній вияв комунікації та остаточно розтопить серця присутніх зізнанням, що його дружина – українка.
Так завершувався перший день фестивалю: чотири різноманітні концерти. Наступного дня звучало іще три, і теж всі дуже різні за стилістикою, але все ж з спільним джазовим стрижнем. Загалом, на фестивалі виступили представники десятків країн та культур. Але другий день фестивалю намічено було відкрити тим, чим багата в плані джазу вінницька земля.
«ВінБенд» – єдиний в Україні муніципальний оркестр, що доволі вправно грає джазові стандарти. Та цього року його керівники приготували проект-сюрприз з назвою Juniors Jazz. Юні вихованці музичних шкіл та переможці дитячого естрадного фестивалю підготували відомі джазові та естрадні пісні на розсуд слухачів. Кумедні близнючки Ірина та Катерина Грицюк виконали «Капитан, капитан, улыбнитесь», потім співала наймолодша Крістіна Бо бровник, а згодом темперамент демонструвала юна мулаточка Еліна Мбані. Пізніше співали Анна Демчук та Ольга Мельник, яка виконала славнозвісний хіт «I feel good». Співи маленьких обдарувань запалили в залі посмішки та надію на те, що талановиті діти не зупинятимуться у прагненні вдосконалити співочу майстерність, а значить у Вінниці будуть свої джазові співачки. Натхнення на майбутнє дівчата отримали разом з квітами та поцілунком кожній від самого Ела Фостера, який виступатиме пізніше.
Наступний концерт вже так і називався різнокольоровим! Квартет Шенгетаї дарує свято та шоу. Варто визнати, що тут крім джазу намішано багато чого – і соул, і свінг, і традиційні африканські ритми, і кубинські мотиви, і навіть французький шансон, адже акомпанують чорношкірій дівчині музиканти з Франції. Барабани, бас, гітара, чарівний голос та грація – такі складові цього веселого та барвистого шоу. Шенгетаї часто порівнюють з самою Міріам Макебою (в її репертуарі є пісні великої діви), вона ж сама багато говорить про те, що людей різного кольору шкіри єднають ритми різнобарвної райдужної музики та закликає насолоджуватися життям під життєрадісні, романтичні, запальні мелодії.
Південноафриканські ритми полонили увесь зал, плескати у долоні в такт та пританцьовувати хотілось всім. Відкритість та щирість сонячної Шенгетаї сподобалась.
Однією з багаторічних традицій вінницького джазового фестивалю є фінальний концерт з запрошенням знаної зірки. У цей рік заключне шоу перевершило всі сподівання. Великий барабанщик Ел Фостер завітав до Вінниці зі своїм квартетом. Він, який пропрацював пліч о пліч з Майлзом Денвісом багато років, вважається справжнім гуру барабанної установки, майстром старої школи. Його техніка, динаміка, унікальні барабанні соло – це подарунок для будь-якого гурману справжнього джазу. Барабанній паличці ніде було впасти, настільки заповненим був зал. Як пізніше відмітив Фостер, у Вінниці його вразила кількість молоді, що має смак до класної джазової музики.
З майстром у квартеті грають Адам Бірнбаум на фортепіано, Даг Вейсс на контрабасі та Елі Дежібрі на саксофоні. Останній - мастак таких партій, від яких мурашки ганяли по шкірі. Його агресивні імпровізи під невпинний експансивний натиск Ела Фостера – це чиста насолода. Неймовірна гра немолодої уже зірки – розкішний подарунок цього свята джазу.
Проникшись якістю звуку на фестивалі та надзвичайно теплим прийомом невтомний геній барабанних паличок все повторював, як він хоче повернутись до Вінниці ще раз, аби познайомитись краще з містом та грати ще і ще для наших поціновувачів джазу.
Свято закінчилося, але ще деякий час дріб каштанів об бруківку нагадуватиме про барабанщика-легенду. А головне, уже через рік до Вінниці знову завітають зірки джазу. І це так само неминуче як осінь.