Цього року Міжнародний фестиваль АртПоле проходив з 12 по 16 липня в селі Уніж Івано-Франківської області. На відміну від АртПоля у Воробіївці (проходив кілька років поспіль до 2009) він зібрав близько трьох тисяч людей. Проте організатори врахували і такі дрібниці, як локальне розміщення акустичної сцени, кіноклубу, майстерень, навіть розеток, щоб заряжати телефони, ярмарку майстрів… До речі на останньому було близько двох десятків майстрів. Та й алей із «попоїсти» не було. (Пригадайте АртПоле у Воробіївці Вінницької області у 2009 році) Все просто: їдальня і кілька «кафе». А на подію приїхали охочі з таких країн як Польща, Бельгія, Франція, Канада, Австралія, Росія, Угорщини.
Творчість без обмежень
За словами організаторів, АртПоле «повернуло» формат з якого розпочиналось, стало більш автентичним, яким, власне, було у Шешорах, що на Західній Україні. Навіть майстрів запрошували не всіх і численних рядів традиційних сорочок «на продаж» не було.
- Ми не хотіли робити з фестивалю ярмарок «аби продати». Тому вибирали цікавих людей, які виконують роботи авторськими власними техніками, індивідуальні й неповторні, - пояснює куратор ярмарку майстрів Наталя Болховська.
Чим, власне, й були задоволені ті, хто захотів придбати сувенір на згадку. Або ж хотів зробити щось власними руками. Бо, окрім майстерень, де проводились майстер-класи із валяння, гончарства, ковальства, співу, ранкових фізичних вправ, фарбування вовни і тканин натуральними барвниками, виготовлення сирних коників, пошиття сумок, бісероплетіння, АртПоле стало «великою мистецькою площадкою». На якій 24 години на добу щось відбувалось. Постійно хтось знаходив один одного і навчав, ділився досвідом.
Навіть музичні гурти чи діджеї об’єднали виступи. Наприклад, українсько-білоруський тендем «ДахаБраха» і «PortMone», британський гурт «Trio VD» та австралійський «Wild Marmelade» - разом з українськими віджеями.
Єдине про що пошкодували навіть організатори, то це те, що лендартових проектів було мало.
- Наступного року плануємо потужну лендарт-програму. Тому що навіть багато людей перейшло на інший берег, щоб глянути там на гарну панораму. До того ж там є водоспади і червоне каміння. А для мистецтва простору потрібно вивчити місцевість, - зазначила директор агенції і фестивалю АртПоле Ольга Михайлюк.
На що нарікали гості?
Транспорт, крутий схил для наметового містечка та брудний Дністер.
- Для мене головне – нові люди, нові знайомства, музика, духовність, - ділиться Наталя, яка приїхала з Києва. – Єдине, що, то це не зовсім зручно було добиратись на АртПоле з Івано-Франківська. До Воробіївки постійно курсували маршрутки. А вода, кажуть місцеві, такого коричневого кольору, тому що недавно були дощі, ще два-три дні і буде прозорою.
До серця фестивалю - сцени, майданчика і майстерень чи то у туалет, що розмістились на території колишнього колгоспу, доводилось бігати вверх-вниз. Бо особливість території, на якій проводився фестиваль, це те, що наметовий табір, розмістився на похилій площі у садку як спускатись до Дністра.
А от підтримки від обласної ради Івано-Франківської області, як не дивно не було. (У нас навіть дорогу до села заасфальтували). Сам директор агенції «Наш формат» Владислав Кириченко згадав: «Мене дивує позиція облради, яка відфутболила листа в районну раду і написала «сприяйте», без жодної копійки з області, - говорить він.
Та все ж про благоустрій гостей організатори потурбувалися достатньо. Допомагали їм Благодійний фонд Петра Порошенка, агенція «Наш Формат», торгова марка «Галличчина» та багато інших.
Де буде проводитись наступний фестиваль?
Як не допитувались гості, де буде наступний фестиваль, ніхто не відповів. Навіть самі організатори. Зраділи, нехай на кілька днів-місяців, місцеві жителі, бо перед фестивалем заробляли по 100 грн на день. А в останні дні продавали вареники, молоко… Зараз у селі проживає з 70 осіб, до найближчої школи їздять три дитини. В зимовий час, коли дуже замете дороги можуть тижнями сидіти дома.
А те, що в колишніх стайнях провели воду із свердловини, можна користуватись душем з гарячою водою та й найближчим часом буде кафе – дає надію на роботу. Адже, зі слів мешканців села, ці гектари вони віддали за 12 тисяч грн.. Нині ж мальовнича територія, де розмістилось село Уніж (Дністровський каньйон) входить до семи чудес України.