Однолітки Богдана Барася пішли у 8 клас, а вінничанин у свої 14 років вже навчається у Київському національному економічному університеті ім. Вадима Гетьмана на факультеті міжнародної економіки і менеджменту. Він став наймолодшим студентом в Україні. Із 600 можливих балів на зовнішньому незалежному оцінюванні Богдан набрав 580.

- Важко в університеті?

- Трохи важче, ніж у школі. Потрібно все конспектувати. Але поки великих труднощів не відчуваю, навіть у вищій математиці вдається розбиратися.

- Ти подавав документи відразу у чотири виші. Не знав, у якому саме хочеш навчатися?

- То про всяк випадок. Я відразу зорієнтувався, що піду в КНЕУ на міжнародну економіку. Вона мене зацікавила, оскільки поєднує іноземні мови і математику. У Шевченка чи у Могилянці, звісно, престижно навчатися, але там немає економічного нахилу. Я вирішив: мені важливіші знання, а не  статус.

- Відчуваєш якийсь бар’єр при спілкуванні з одногрупниками?

- Та ні. Взагалі ніхто й не помічає, що я такий малий. Аж поки сам не скажу. То вже дивуються. Ніхто не вірить, що мені 14 років. Можливо, виглядаю якось по-дорослому. Це вже зараз багато хто знає, бо приїхали із телебачення просто на пари і забрали мене. До цього про вік я розповів лише одному другові, із яким познайомився на Посвяті у студенти. Дехто не вірить мені і просить докази. Тоді я вже пояснюю, що рано пішов до школи і т. д.

- Ким хочеш стати у майбутньому?

- Бачу себе у міжнародній економіці: або відкрию свою компанію (правда не знаю ще на чому вона буде спеціалізуватися), або буду налагоджувати зв’язки із іншими державами й іншими компаніями на користь України. Буде видно.

- У твоєму віці діти ще футбол у дворі ганяють. Не шкодуєш, що так рано став дорослим?

- Ні. Ще у чотири роки було зрозумілим, що зі мною буде не так, як з іншими. У мене навпаки тепер більший запас, аби щось зробити. Хочу все встигнути.

- Маєш брата чи сестру?

- Я - пізня дитина. Є старша сестра (40 років) і брат (35 років). Але це мені навіть подобається. Набагато цікавіше проводити час із дорослими. Брат навчив розбиратися у комп’ютерах, сестра - захоплюється музикою і підсадила на гру на гітарі. Я вже граю два роки.

- Коли здавав документи для вступу, яка була реакція комісії?

- Було трохи кумедно. Всі приходили із паспортом, а я тільки зі свідоцтвом про народження. Ще запитували, де там серія і номер, адже із таким стикаються вперше. Та приймали без проблем.

- Як так вийшло, що у 14-ть ти вже студент?

- У садочок я пішов у три роки. Мені там швидко набридло – ми нічого не робили, тільки їли і спали. Так провчився рік. До школи пішов у чотири роки. Вже тоді я захоплювався книжками. Читав все підряд. Особливо цікавився динозаврами. Із ними у мене було майже 10 енциклопедій. Я їх перечитував по кілька разів. Тим, що я такий, завдячую своїм батькам, саме вони займалися зі мною з самого дитинства.

- А коли ж ти читати навчився?

- Приблизно у два з чимось роки, як тільки вивчив абетку. Мені мама показала і назвала всі літери, кілька разів повторила, я пішов і переказав їх батькові.

- Із однокласниками які були стосунки? Адже всі вони були старшими?

- Всі до мене завжди ставилися, як до рівного. Ні я себе не вирізняв із-поміж інших, ні вони мене не вирізняли. Що у приватній школі “Аіст”, що у звичайній (школа-гімназія №23, - Авт.) - у мене був дружній клас.

- У тебе є дівчина?

- Так. Катя. Вона із Донецька. Їй також 14 років. Взагалі ми знайомі років шість, а разом вже два-три. Кожного року бачимося у Криму, коли приїжджаємо відпочивати у Партеніт. Весь інший час спілкуємося по скайпу і по телефону – із цим проблем немає. Бачимося фактично тільки влітку. Від мене вона не відстає. Можливо також буде навчатися в КНЕУ. Тоді взагалі буде круто.


Переглядів: 5573
Поширень: 0