Протягом багатьох десятиліть по закінченні Другої світової війни навколо гітлерівської польової ставки «Вервольф» («озброєний вовк» або «захист вовка», а не «перевертень»), що за сім кілометрів від Вінниці на околиці села Стрижавка, витають найпохмуріші повір’я і точаться суперечки, продукуються домисли і висуваються численні версії. Досить довго, практично всі роки незалежності України, вирішувалася доля Зони «W»: бути чи не бути на цьому місці організованому музею. Якщо бути, то музею кому і чого. А якщо ні, то як боротися зі стихійними екскурсіями, дедалі частішими «пікніками» агресивних неонацистів, у тому числі з багатьох країн Європи, а також незгасним інтересом до цього об’єкта «чорних археологів»?
«Вервольф» залишався проблемою для всіх без винятку губернаторів Вінницької області. Втім, особливих вкладень ставка Гітлера не потребує; є і свої «плюси» — на екскурсію можна було привозити високих гостей. Зате роками ходоки, прагнучи отримати територію ставки (в оренду, і краще — на багато років), атакували кабінети високих чиновників облдержадміністрації та облради.
Але жоден губернатор стати першопрохідцем у такій справі не ризикнув. Багато хто вважав, що чиновники схильні створювати й освячувати своїм ім’ям тільки ті проекти, на яких можна швидко і без особливих зусиль «відбити» гроші. Тому, мовляв, і провалювалися всі спроби знайти інвестора на тендерах для «переформатування» ставки Гітлера. А претендентів було чимало. Так, за бажанням однієї з вінницьких фірм виграти конкурс досить чітко простежувався «німецький слід». А трохи пізніше, років шість по тому, єдиною заявкою, що надійшла у тендерну комісію, став проект вінницького ТОВ «Ставка», інвестиційно — дочірнього підприємства російського «Климовського спеціалізованого патронного заводу». Останній, у свою чергу, відомий співпрацею з вінницьким збройовим заводом «Форт», який входить до системи МВС України.
Проте справа зрушила з мертвої точки, і 9 травня нинішнього року на території «Вервольфу» має відкритися історико-меморіальний комплекс пам’яті жертв фашизму...
Сектор пам’яті
Можливо, останньою краплею стало те, що 20 квітня 2009 року на 120-річчя Адольфа Гітлера до Вінниці з’їхалися сотні молодих неонацистів із багатьох країн Європи. Захід на території самої ставки їм провести не вдалося через посилений наряд міліції і протидії активістів — антифашистів із цивільних осіб. Однак, як запевняють вінничани, котрі не спали тієї ночі, послідовникам фюрера вдалося таки пройти колоною по центральній вулиці обласного центру.
Тепер же, за розпорядженням глави Вінницької ОДА Миколи Джиги, землю під «Вервольфом» вилучили з користування комунального підприємства «Вінницяоблагроліс» і передали на баланс Вінницького краєзнавчого музею.
— На ставці «Вервольф» потрібно створити туристичний маршрут, тут просто необхідний музей пам’яті жертв фашизму, щоб показати героїзм нашого народу. І водночас тут буде продемонстровано справжнє обличчя фашиста, щоб кожне наступне покоління усвідомлювало, якого страшного ворога переміг наш народ, — вважає Микола Джига.
Багато людей, які цікавляться подальшою історією ставки, вважають, що таким чином буде покладено край відвертій пропаганді нацизму. Адже це місце більшість горе-екскурсоводів пов’язують саме з перебуванням Гітлера.
До речі, набагато менше говорять (якщо говорять взагалі) про історію навколо «Вервольфу». Як і про те, що під Вінницею влітку 1938 року було побудовано потужну радянську військово-повітряну базу, куди в перші місяці війни ринули переодягнені в червоноармійську форму диверсанти. І про те, яку роль — насправді, без флеру таємничості та приказувань екстрасенсів і ворожок — відігравала польова ставка Гітлера в ході війни. Нагадаємо, що саме тут у липні 1942 року було підписано директиву №45 про наступ вермахту в південному секторі радянсько-німецького фронту (наступ на Сталінград і на Північний Кавказ із захопленням Баку), а також оперативний наказ №5 від 13 березня 1943 року про наступ нацистів на Курській дузі. Мало кого цікавить, що розміри ставки Гітлера насправді були значно більші й охоплювали величезну територію «від Немирова з півдня далеко на північ, до Житомира, до поліських боліт» (Євген Шафранський «Вісім таємниць — вісім поверхів «Вервольфу», «ДТ», №23, 2003)...
Зараз завершуються роботи зі створення музейного комплексу (пам’ятник жертвам фашизму, павільйон з історичними матеріалами, майданчик з військовою технікою тих років), аналогічного тому, що є в Польщі у «Вовчому лігві». Але рити й копати на території «Вервольфу» все ще ніхто не наважився.
Стрижавчани, які живуть поруч (у селі налічується 12 тисяч осіб), наче й не проти облагороджування території, але — щоб була можливість, як і раніше, мамам із малюками тут прогулюватися. Це по-перше. А по-друге, ніяких земляних робіт та іншого колупання в руїнах! Селяни продовжують вірити покійній болгарській віщунці Ванзі, що назвала «Вервольф» «містом мертвих», якого в жодному разі не можна тривожити, — таким це місце зробили фашисти, вони просто над ним поглумилися. Деякі дослідники «Вервольфу» стверджують, що місце для об’єкта було вибране зовсім не випадково. І легенди нібито свідчать: у давні часи тут стояли культові споруди наших предків із сильною позитивною енергетикою. Де вже там «позитивною»…
Об’єкт Х: 67 років забуття
Свідчення, зібрані під час обстеження «Вервольфу» після визволення Вінниці радянськими військами, вкрай загадкові й суперечливі. За останні роки написано безліч статей, книжок; завіса таємничості над «Вервольфом» ніби й спадає, але світло у кінці тунелю все ще побачити важко. І сьогодні не знайти жодного дослідника історії ставки, який би погоджувався з колегою. Окрім хіба що того факту, що ставка була і що її нацисти підірвали у березні 1944 року перед відступом під натиском радянських військ. Після цього починаються вперті суперечки: «А чи все підірвали?», «А чи нічого не залишилося?».
Чи не в цьому коріння всіх чуток і небилиць навколо ставки? Зокрема що група істориків і археологів, які проводили тут відразу по війні розкопки, нібито виявила заховану в підземних бункерах «Бурштинову кімнату». Багато говорили і про те, що взимку 1943—1944 рр. під Вінницею нацисти сортували спецтрофеї — від унікальних ікон і до оригіналів Рембрандта, Ель Греко, Веласкеса... Але чи все окупанти встигли вивезти?
Така таємничість, пов’язана з об’єктом у самому центрі Європи, — феномен уже сам по собі. Звісно, дещо робилося чекістами (про що нижче), які й писали «офіційну» історію ставки. Відомо, що перші повоєнні дослідження «Вервольфу», які стали надбанням гласності, почалися тільки у розпал «перебудови», влітку 1989 року. В процесі проекту «Гермес» московська група під керівництвом доктора технічних наук, професора Московського геолого-розвідувального інституту Леоніда Бобровнікова навіть просканувала територію ставки з космосу, провела геофізичні роботи. І раптом перед самим розкриттям гітлерівського лігвища роботи різко згорнули, а їх результати засекретили. Науковий звіт про проведені роботи досі не опублікований, українській же стороні так і не передано зроблені тоді сейсмокарти…
У «Вервольфу», таким чином, на одну загадку/гіпотезу стало більше, а серед безлічі легенд, які існують навколо нього, з’явилося й так зване приміщення №3, що на картах ехолокації і космічної зйомки, як стверджують багато дослідників, сприймається суцільною, непроникною чорною плямою... Що в ньому заховане? Золото рейху, а може — Бурштинова кімната? Адже неподалік, у селищі Клесове сусідньої Рівненської області, німці активно розробляли поклади бурштину, який вважався «арійським каменем».
Але це, підкреслимо, знову ж таки, розмірковування зі сфери припущень. Точно відомо, що в секретній довідці, підготовленій спецгрупою НКДБ на розпорядження Сталіна (яка потрапила у відкриту пресу відносно недавно), є точний опис підземної частини «Вервольфу», що містить усього три залізобетонні бомбосховища. І, на думку Євгена Шафранського, під землею немає «жодних підземних хмарочосів, начинених золотом, бурштином, полотнами старих майстрів та іншими цінностями».
На облаштування «Вервольфу» зігнали тисячі радянських військовополонених. Усіх їх, як і сотні німецьких та польських фахівців, після введення об’єкту в експлуатацію розстріляли. Випадок безпрецедентний — «своїх» нацисти зазвичай залишали живими. Отже, засекреченість будови була найвища. У чому тут річ? У ставці? Але будівники всіх інших ставок залишилися живими. А може, річ у корисних копалинах, які видобувалися під час проходки штолень? Чи в тій продукції, яку виготовляли з цієї сировини на підземних заводах?
Поки що відповідей на ці запитання так і не знайдено. Про це та інше, напевно, ми дізнаємося не скоро…
Територія ризику: пляма у фінансуванні
То хто ж замовляє музику? Обласному краєзнавчому музею, під чиє крило потрапив «Вервольф», за нинішнього підходу до фінансування музеїв вочевидь не до «надмірностей». Коштів із місцевого бюджету поки що немає, і навряд чи вони передбачаються. Як стверджується на офіційному рівні, комплекс створюється за гроші місцевих спонсорів, імена яких не називаються. Здогадок, чуток і припущень із цього приводу предосить. Наприклад, які права вже в недалекому майбутньому почнуть «качати» інвестори, котрі вклали кошти у цей проект?
Відомо лише, що в середині 90-х було відмовлено німцям, готовим профінансувати тут будівництво меморіалу пам’яті жертв фашизму. Зате територію «Вервольфу» примудрялися здавати в оренду якимсь комерсантам. Посередниками виступали заступники губернаторів (не губернатору ж підписувати такі документи!) і навіть голова місцевого колгоспу. Хто що «заробив» — за відсутності свідків — не відомо; але й дістатися до підземних бункерів, дякувати Богу, нікому не вдалося.
Ризик того, що з часом цей комплекс може дати старт, поки що мирному, Drang nach Osten («Настиску на Схід»), є. Що це таке, можна судити з ситуації в Ясній Поляні (нім. Тракенен) у Калінінградській області Росії. Німці-переселенці на території колишньої Східної Пруссії (переважно уродженці Казахстану і Киргизії, які облаштовують своє життя за дієвою допомоги уряду ФРН) без зайвих емоцій та галасу перетворюють селище на маленьку Німеччину. Перейменовують на німецький лад вулиці, змінюють вивіски магазинів, поставили пам’ятник загиблим танкістам вермахту. Нагадаємо, що німецькі фірми від своїх бізнес-намірів стосовно «Вервольфу» поки що не відмовилися.
Ситуація у світі, який досі не вилікувався від бацили нацизму, далеко не однозначна. Крайні праві, націоналістичні партії в багатьох країнах Європи (Франції, Швеції, Угорщини, Австрії, Голландії та й Німеччини) мають чималу електоральну підтримку, особливо серед молоді. Тому боїмося навіть припустити, яким буде результат, коли за одним із меценатів, котрі вклали гроші у створення меморіалу, спливе якась німецька організація. Чи не спробують тоді поділити меморіал обидві сторони тієї війни? На спомин про багато тисяч радянських військовополонених, які будували об’єкт і були розстріляні після його добудови. І — есесівців, які охороняли ставку і поховані зовсім поруч.
Адольф Гітлер, Єва Браун і тонкий цінитель балету Герман Герінг…
«Вервольф» — не тільки братська могила. Це й застереження. Місце, де керівництво рейху готувало плани онімечування України справжніми арійцями і знищення українців як нації. Чи зрозуміють нас полеглі, якщо на меморіал їхньої пам’яті потягнеться турист лише з тієї причини, що «тут був Гітлер»? Нагадаємо, що є небезпека перетворення ставки Гітлера на сакральне, медом намащене місце для неонацистів з усієї Європи і не тільки...
Як мінімум подив викликають низка положень попередньої концепції створення Меморіального музейного комплексу «Вервольф». Так, ми не бачимо нічого поганого у «прагненні отримати максимально можливий ефект від науково-просвітницької діяльності». Але тільки вдумайтеся, вчитайтеся у ці рядки: …«Рейхстаг» стане однією з головних «родзинок» музею. Міститиме історичну реконструкцію приміщень та облаштування житлового простору, що був призначений для обслуговування перебування особисто Гітлера. Доцільно створити атмосферу похмурої окультності, сповненої міфів та загадок. Таке рішення дозволить збільшити зацікавленність відвідувачів до музею, залучити більшу кількість туристів з-за кордону. Експозиція складатиметься з історичних реконструкцій особистих речей Гітлера, опису цікавих фактів його біографії тощо. Необхідним для залучення жіночої та молодіжної аудиторії є відображення стосунків Гітлера з Євою Браун». Або ще такий «перл» від авторів концепції (з доданої до неї «Короткої історичної довідки-обгрунтування»): «У Вінниці німці відчували себе цілком комфортно. Наприклад, Гітлер дуже любив кататися на катері по Південному Бугу, а рейхсмаршал люфтваффе Герман Герінг — відвідувати Вінницький театр. Одного разу він приїхів на балет і залишився незадоволений зовнішнім виглядом балерин: за рік окупації вони «недозволенно схуднули». Після спектаклю Герінг спустився в артистичну убиральню і велів виписати балеринам додатковий пайок. І вони його одержували — жири, масло, родзинки, шоколад і мило».
З таким підходом до нашого минулого ми можемо дійти й до амнезії пам’яті і за красивою обгорткою імпортного «шоколаду» не побачити підступ та провокацію з наслідками. Хотіли як краще, а вийшло...
Генерал-майор Іван Загородній, який понад шість років очолював Управління СБУ у Вінницькій області, у своїй книжці «Ставка Гитлера „Вервольф“ в пространстве и времени» пише: «У спадок від тієї страшної і жорстокої війни Україні дісталася унікальна пам’ятка історії — руїни філіалу головної польової ставки Гітлера «Вервольф», яка розміщена за 12 кілометрів від Вінниці, між селами Стрижавка і Коло-Михайлівське. Це місце становить, точніше — має становити інтерес як один із центрів політичного життя гітлерівської Німеччини в період окупації України і як місце, де вершилася доля цілих народів і одним розчерком пера знищувалися міста, села, унікальні історичні цінності.
Час від часу на світ Божий з’являються нові й нові публікації, які допомагають підтримувати ауру загадковості навколо «Вервольфу», що став фатальним об’єктом. Особливо підвищений інтерес до історії будівництва ставки, її діяльності під час перебування там Гітлера. Багатьом краєзнавцям, журналістам, письменникам-фантастам і навіть бізнесменам здається, що в зруйнованих підземних лабіринтах «вовчого лігва» приховані надзвичайні таємниці. Схоже, всі, кому не дають спокою руїни філіалу гітлерівської ставки, досі продовжують залишатися заручниками надуманої надсекретності і штучного замовчування, створених радянською владою відразу після війни з суто ідеологічних міркувань».
Створенням меморіального комплексу на території гітлерівської ставки на спомин про загиблих у боротьбі з нацизмом Вінниччина взяла на себе колосальну моральну відповідальність не тільки перед наступними поколіннями українців, а й перед людством узагалі. «Сім разів відміряй…»
Довідка DT.UA
«Вервольф» споруджувався з вересня 1941 р. по квітень 1942-го, а в травні 1942-го сюди вже прибув А.Гітлер. На будівництві гнули спини понад 10 тисяч радянських військовополонених, 1425 іноземців і 995 місцевих жителів. Дві тисячі чоловік загинули від голоду та морозів. Чотири тисячі вже непотрібних на «об’єкті» розстріляли в ніч із 11 на 12 січня 1942 року. На внутрішні оздоблювальні роботи у березні зігнали 227 українських євреїв із сусіднього села Стрижавка. Пізніше їх усіх вивезли у вінницьку в’язницю і розстріляли. Знищили всіх, хто знав будову бункера та його внутрішніх комунікацій.
На поверхні територію ставки було розбито на 13 секторів, кожен із яких оточували мінні поля і двометрова огорожа з колючого дроту та електролінії високої напруги. Тут було побудовано понад 80 житлових і службових приміщень, включно з потужним вузлом зв’язку з Берліном, Києвом, Харковом, Рівним та іншими населеними пунктами.
Підземна частина ставки являла собою три бункери з багатометровими залізобетонними перекриттями, які стояли на гранітній основі. Деякі дослідники стверджують, що головний гітлерівський бункер був семиповерховим.
Документи свідчать, що Гітлер у цілому провів під Вінницею майже півтора року, більше, ніж у будь-якій іншій з 14 ставок (у чотирьох із них він так і не з’явився). Тут із ним працювало майже все керівництво Третього рейху — Борман, Гіммлер, Герінг, Геббельс, Розенберг, Ріббентроп, Кейтель, Йодль, Манштейн. Сюди ж приїжджали з доповідями про стан справ на фронтах Паулюс, Гальдер, Канаріс і Гелен.
13 березня 1944 року, перед відступом німців за річку Південний Буг, усі комунікації «Вервольфу» було підірвано.