Велосипеди

А ви пам\'ятаєте, як у дитинстві катались на велосипеді? Купівля велосипеда в житті кожної дитини означала невимовну радість і не могла порівнтись навіть із придбанням квартири-машини-дачі. Пам\'ятаю, коли мені було років 6, тітонька з Черкас подарувала мені велосипед. Такий компактний та красивий, помаранчевого кольору із низькою рамою та яскравим написом Тиса. І я ціле літо гасала на велосипеді по селу, бо звісно ж канікули проходили у бабці. Як же тоді мені заздрила уся вулиця, і брат, який ще був надто малий для такого "дорослого вєліка". Але я не була жадібна і дозволяла покататись на ньому сусідським дітям, тільки їхати можна було до хати баби Клави і назад, тобто бути в полі мого зору. А то ж таке щастя треба пильнувати)) А потім я підросла і вєлік десь зник та й коли ми з братом стали старшими, то проводити канікули у бабусі було вже не так цікаво...

...Так ось не каталась я на вєліку аж з того часу. Хоча, звісно, хотілось. Але великий велосипед батьки нам не купували, бо були впевнені, що тримати його ніде (у гаражі стояла татова машина, а на балконі - мамині склянки). Купили нам з братом ролики, але погодьтесь, кайф вже не той.

Пройшло 12 років, і у неділю я знову каталась на велосипеді. Цілий день гасала по затишній оболонській набережній, і на гігантському Московському мосту і вузенькими доріжками закинутого парку. Думки та невирішені проблеми порозбіглись у різні боки, ноги крутили педалі, а очі милувались краєвидами. Це було так само круто, як і у дитинстві.

А ось сідати за кермо автівки після дня на вєліку досить незвично. Незрозуміло, чому відпочиває ліва нова, тормозиш не руками, а ногою і кермо якесь ну таке вже кругле. Тепер думаю про вєлік, який би вліз у мою манюньку. І, звіно ж, безмежно дякую усім, хто посприяв у сьогоднішньому катанні: Бозі за погоду, власниці велосипеду за щедрість і моєму персональному інструктору за майстер-клас!