Постріл без кулі

Цікавий випадок трапився з моїми друзями влітку під час відпочинку на р. Південний Буг.

Щорічно на початку червня ми з працівниками фірми, де я працюю організовуємо 2-денний сплав на катамаранах по річці, що протікає в 60 км від м. Вінниці. Мальовничі пороги та перекати, берега вкриті зеленими лісами, ланами, та гарними скелями – безперечно неперевершені по своїй красі місця для активного відпочинку. Мабуть багатьом відомий 25- кілометровий маршрут по Південному Бугу від с. Канава (Немирівський р-н) до с. Сокілець (Тиврівського р-ну) Вінницької області. Це близько 15 порогів та перкатів, що приваблюють сюди туристів на катамаранах, байдарках, каяках зі всієї України.

От і ми, вже традиційно, організували сплав на 6 катамаранах з наметами, ночівками, багаттям... Але це були не спортивні перегони, а скоріше просто веселий, трохи екстремальний такий собі активний відпочинок з жінками, дітьми і навіть домашніми улюбленцями (цьогорік з нами було три собаки!). Ну, звичайно невимушено здорова атмосфера – пороги проходимо весело, швидко, з галасом –хочеться відчути смак екстріму. А плеси, де рівна тиха вода – спокійно: пірнаємо у воду, купаючись, дістаємо з води прив’язані пляшки з прохолодним пивом, розказуємо цікаві історії. Хочу зазначити, що, незважаючи на спеку, на катамаранах всі сидять як правило у легкому одязі, щоб не згоріти на сонці – у сорочках та штанах, де-хто в шортах. Так і пірнають у воду одягненими, щоб освіжитись або зштовхнути катамаран, коли той застрягне з підводного каменю.

Один з екіпажів – мої хороші друзі - зазвичай оформлюють своє судно у піратському стилі: переважно чорні кольори одягу, на голові – бандана, а позаду на жердині – піратський прапор з черепом та кістками.

Так от, якось, пропливаючи вздовж пологих берегів, нікуди не поспішаючи, ми помітили на березі авто, намет та вудочки, закинуті у воду. А згодом і самі рибалки з’явились – дорослий чоловік у плавках та вочевидь його син – хлопчик 3-4 років з дитячою гвинтівкою в руках. Вода у річці в той момент була тиха, та й ми тоді пливли просто за течією, майже не користуючись веслами, повільно, без галасу, насолоджуючись краєвидами Бугу. І нам було добре видно і чути як чоловік на березі підбадьорює свого малюка цілитись у «піратів» на човні (тобто в нас). А мій друг Вовка – один з тих «піратів» помітив це, він сидів позаду катамарана, тримаючи в руках невелике весло. Щоб трохи розважитись він вирішив підіграти малюку, і коли той націлився на нього, і пролунав озвучений татком „постріл”, Вовка, наче від справжньої кулі, відкинувши в бік весло з розпростертими руками прямо в одязі, відштовнувшись від човна з криком «а-а-а...» плюхнувся у воду, та й так, що його зовсім не стало видно. Вийшло, нібито підбили пірата.

Який же тоді був спалах емоцій у хлопчиська ( та не менший і у татка), який в мить подумав, що справді підстрелив пірата! Приємно здивований, у повному захваті від такого міні-спектаклю татусь не втримався і почав кликати виконавців «спектаклю» до берега. А Вовка тим часом винирнув з води і спокійно влаштувався на своєму місці на човні. Екіпаж не став змінювати свого курсу. Тоді чоловік миттєво схопив в руку пластиковий стаканчик з налитими «100 грам» та бутербродом з килькою і поліз у воду (глибина в тому місці була біля 1 м), пішки попрямувавши до піратського човна. Ну, ті, побачивши це вже й самі рушили назустріч. А татусь, підійшовши до човна, дає йому келих: «Молодець, друже!, гарну розіграв сценку, мені й самому сподобалось, ну а малий – самі бачили, ледь язика не проковтнув від подиву: точним пострілом збив справжньго пірата. А це тобі – за те, що одяг на-мочив...» - протягує стаканчик з горілкою та закускою.

Від такої подяки Вовка не відмовився, і , перекинувши келих, сам подяку-вав. І ми всі вирушили далі.
А вже потім, у наметовому таборі, біля багаття ми вечеряли, сушили свої речі та ще довго реготали і обговорювали той випадок., бо всі тоді теж були глядачами цього міні спектаклю.

Червень 2008 р. Друкується вперше.