«Патриоты», что вы делаете?! Ахахаха, прекратите!» (Т.Шевченко, з неопублікованого)

Кожна історія, кажуть, повторюється двічі. Перший раз як трагедія, а вдруге - як фарс. Саме це й відбувається сьогодні навколо майбутнього пам’ятника Тарасу Шевченку силами так званої «національно-патріотичної громадськості». Тієї, яка більше 20 років м\'яла тему встановлення у Вінниці ще одного пам\'ятника Кобзареві, розказуючи про "небажання місцевої влади" виділити на це кошти, але самі ж за всі ці роки не зробили нічогісінько.

Якщо спитати політичних кон\'юктурщиків, чим саме вони переймались вчора, зроблять вигляд, що у них провал в пам\'яті. Тож варто нагадати, що одні після «помаранчевої революції» впихнули на Майдан Незалежності замість Шевченка злощасну "дєвочку на шарі", а другі, як "Свобода", ще в 2010 році вимагали від облдержадміністрації, обласної і міської ради встановити у Вінниці не Шевченка, а пам’ятник головнокомандувачу УПА Шухевичу та «назвати іменем Романа Шухевича одну із центральних вулиць Вінниці».

Втім, паньство допетрало, що ні з Шухевичем, ні з Бендерою у Вінниці номер не пройде, і переключилось на шевченкініану. На рівні заяв про виділення бюджетних коштів, звісно, не більше.
Перший реальний крок до появи у Вінниці нового пам’ятника Шевченку, нагадаю, зробив міський голова Володимир Гройсман, запропонувавши створити його за позабюджетні кошти, залучаючи спонсорів та небайдужих громадян. Як це було з пам’ятником архітектору Артинову. За збір коштів взявся благодійний фонд Віктора Бронюка “Подільська громада”. Свій внесок зробив і Гройсман, який вніс 55 тисяч, і депутати міської ради, і чимало рядових вінничан. Тільки не «націонал-патріоти».

І коли в жовтні стало очевидно, що новий пам\'ятник до ювілею Кобзаря у 2014 році таки з\'явиться, причому з\'явиться без участі й причетності цих «націонал-патріотів», розпочалась справжня комедія абсурду.

Свій фонд для збирання грошей на пам’ятник створює широко відомий у вузьких колах Віктор Малиновський. Про створення ще одного фонду теж для збору грошей оголосив голова міської парторганізації «Свободи» Базелюк. Говорять ще про деяких збирачів.

Хлопці, а де ж ви всі раніше були? Щоб встигнути відкрити пам’ятник 9 березня, сьогодні вже потрібно скульптуру в темпі робити, а не фонди реєструвати і заявляти про наміри зібрати 3-5 млн.грн!

Дехто з цього приводу нагадує подібні події в 1914 році, коли до 100-річчя з дня народження Шевченка найспритніші з «професійних українців» кинулись збирати гроші на перший пам\'ятник Шевченку, після чого ні зібраних пожертв, ні монумента Тарасу ніхто так і не побачив. Інші згадують сучасного депутата, що збирав кошти з довірливих громадян на так званий «Храм Тараса».

Але, думаю, насправді все простіше. Просто піар. Для передвиборних амбіцій «націонал-патріотів» Шевченко – це фактично єдиний "інформаційний таран", який вони можуть використовувати для нагадування про своє існування. Щоб і піаритись на імені Кобзаря, і використовувати його, як засіб тиску на міську владу.

Свободівці, до речі, самі проговорились про це на своєму сайті, що на останніх заходах з нагоди річниці народження Тараса Григоровича - «головна мета Вінницької "Свободи" полягала у тому, щоб показати байдуже ставлення місцевої влади до проблеми спорудження у Вінниці достойного пам\'ятника Т. Шевченку». Тобто, до одного з двох вінницьких пам\'ятників Шевченку вони прийшли не так для вшанування Кобзаря, як з метою використати привід для розборок з владою.

Ну хіба ж не комедія абсурду?

Далі – більше, одна брехня тягне за собою та нагромаджує інші.

«Патріотична громадськість» досі стверджує (див. свіжі релізи до 9 березня 2014 р.), що «Вінниця ЄДИНЕ місто в УСІЙ Україні, у якому НЕМАЄ пам\'ятника цій Особистості».

Як кажуть в народі у таких випадках, - чи вам повилазило?

Пам’ятник Шевченку (погруддя) стоїть біля 30-ї школи на перехресті Некрасова та Червоноармійської, ще один бюст – на Вишеньці, в медмістечку. Якщо ж погруддя, за їх логікою, не є пам’ятником, тоді немає пам’ятників і в сусідньому Житомирі, де стоїть такий самий бюст, і в Запоріжжі, і в Сімферополі, і в Херсоні…

Як казав кіт Бегемот: «Поздравляю вас, гражданин, совравши».

Комедію абсурду продовжила заява «націонал-патріотів» про те, що «Подільська громада» та міська влада хочуть встановити пам\'ятник Шевченку «НЕ ТАКИЙ і НЕ ТАМ». Мовляв, «пам\'ятник буде втілювати не зрілого сильного Кобзаря, а молодого хлопця у костюмчику, який сидить на камені, а - поряд двоє дітей».

Нагадаю, що автори проекту - народний художник України, лауреат Державної премії ім. Шевченка Анатолій Гайдамака та скульптор Володимир Цісарик, відомий вінничанам скульптурою першому міському архітектору Григорію Артинову - зобразили вінницького Кобзаря молодим художником – таким, яким він був під час його подорожі Поділлям у 1846 році. Було тоді «хлопцю у костюмчику» 32 роки.

Відтак шокує невігластво «кобзарепоклонників», які нічогісінько не знають про Шевченка і знати не хочуть. Якби вони бодай в школі не тільки штани протирали, то мусили б знати, що до 32 років Шевченко вже написав всі свої найвідоміші твори – «Кобзар», поеми «Катерина», «Гайдамаки», «Гамалія», «Сон», знамениті «Заповіт» і «Садок вишневий коло хати».

Вони ж – не знають, хоча повага та любов до Кобзара мала б проявлятися насамперед у знанні його творчості. Але Шевченко для них не поет, і не художник, і навіть не просто творча особистість. Шевченко для них – тільки ідеологізований ідол. Хоча поет, проголошений ідолом, перестає бути поетом. Там, де з*являється культ, зникає мистецтво.

Тому «націонал-патріоти» страждають ще й гігантоманією, властивою для ідеологічних фігур. Якщо Шевченко - то щоб височезний, здоровезний. А ще краще… на коні. Це бачення вже згадуваного Малиновського, створившого один із зіц-фондів для збирання коштів. Що називається, теля ще десь, а баба вже з довбнею бігає. Хоча Шевченко верхи на коні ніколи й не їздив. Але кого це хвилює…

Комедію абсурду тим часом продовжила ще одна запущена ними брехня: «Вінниця - єдиний обласний центр України, в центрі якому немає пам’ятника Великому Кобзареві».

Таке враження, що вони людей тримають за ідіотів, які далі Затоки з Вінниці не виїздили та не вміють користуватися банальним гуглом!!!

В Запоріжжі, наприклад, бюст Кобзаря знаходиться біля однієї з райадміністрацій, ні разу не в центрі міста. А новий пам\'ятник там планують поставити на острові Хортиця, що для нас рівнозначно Кемпі. Не тому, що «центр – не центр», а з тієї простої причини, що Шевченко бував саме на Хортиці.

На острові знаходиться пам\'ятник Шевченку і в Дніпропетровську. Може в сусідньому Житомирі, коли ви проїздили його дорогою на Київ, бачили Кобзара на центральній Соборній площі? Ні, бо він стоїть в сквері по Бердичівській, біля звичайної хрущовки.

Далеко не в «самому-самому» центрі знаходяться пам\'ятники Тарасу Шевченку і в Кіровограді (біля дитячої бібліотеки ім.Гайдара), і в Сумах. А в більшості обласних центрів (і у Києві теж) пам\'ятники знаходяться взагалі в парках.

Зокрема, в Івано-Франківську, Полтаві, Сімферополі (перед аркою в парк, відомий ще всім по епізоду «втечі з психлікарні» у фільмі «Кавказька полонянка, або Нові пригоди Шурика»), Києві, Херсоні, Миколаєві, Одесі, Харкові, Хмельницькому…

У Вінниці, нагадаю, «патріотична громадськість» забракувала парковий варіант, - як біля «Райдуги», так і на підйомі від «лебединого озера», де стоїть універмагівська дошка пошани. Мовляв, там Шевченко буде схований від очей і це місце поховань жертв совєцького режиму. На додачу «патріоти» продемонстрували свою «культуру», обзиваючи учасників молодіжного круглого столу: «Зібрали купку неадекватних й вирішили...В тому парку Горького вже є з десяток нікому невідомих й нікому непотрібних пам\'ятників, а вони туди ще й Шевченка затулити хочуть! Здеградовані...».

Згадані «нікому невідомі й непотрібні пам\'ятники» лише зайвий раз засвідчили розумовий рівень цього товариства. Тому що на алеї видатних земляків в парку стоять бюсти Руданського, Стельмаха, Трублаїні, Коцюбинського, Некрасова, Леонтовича, Земляка, Ніщинського… Якщо вони їх не знають, про що далі ще говорити.

Один з найвдаліших варіантів розташування пам’ятника Шевченку в інших містах, - у Чернігові, де він знаходиться в історичному осередді, звідки місто починалось, — на Валу у сучасному парку культури і відпочинку ім. Коцюбинського, і відтак є частиною Національного архітектурно-історичного заповідника «Чернігів стародавній».

Це цілком аналогічно Музейній площі у Вінниці, яка розпочиналась як місто саме з Мурів та Єрусалимки. Площі, де знаходяться художній та краєзнавчий музеї, де вже проводяться різні літературні, мистецькі, творчі та інші культурні свята. А коли будуть втілені плани архітекторів по розкопках, що тривають за собором, і реконструкції спуску від Поліни Осипенко до берегу навпроти Кемпи, - тут від туристів протовпитись буде ніде. Це погано для пам\'ятника?

Але, як ви вже здогадались, «патріотів» Музейна площа теж не влаштовує. Виявляється, одна з трьох площ на головній вулиці міста для них - «задвірки». Ставте там, кажуть, пам’ятник мамонту, а не Шевченку, бо там місць для паркування немає…

О, це дійсно тяжкий випадок. Якщо свободівці на «Хаммерах» та БМВ Х5 бордюр ще якось подолають, то Малиновський на своєму «крайслері»-кабріолеті може глушник пошкрябати. А це ж не діло). Як не діло й негоже «патріотам» нозями пройтись пішечки 80 метріва. Вони ж не школярі й не студенти, які ходять до Музейної площі на екскурсії від трамвайної і тролейбусної зупинки в ста метрах…

Чого ж хочуть «патріоти»? А вони місцем для встановлення Кобзаря бачать лише Театральну площу. Театральна – дуже зручне місце для проведення мітингів і тому його й бажано закріпити пам\'ятником. Інша річ, чи впишеться він в оточення.

Подібні випадки з розряду "поспішиш - людей насмішиш" можна побачити в Києві, де біля театру ім. Шевченка стоїть пам\'ятник Лисенко.

- Люди приїздять і не можуть зрозуміти, - розповідає скульптор Юрій Козерацький, - це Шевченко чи Лисенко. То там поставили на балконі бюст Шевченка. Тепер він ніби виглядає з балкону, мовляв, це – мого імені театр. Смішно просто виглядає. Як би ми не хотіли, але на Театральній площі вже є театр Садовського.

Ще абсурдніша ситуація в Луцьку. Коли терміново зносили Ленінів, заміняючи їх пам\'ятниками Шевченку, вийшло так, що Тарас Григорович стоїть тепер перед головним корпусом Волинського національного університету ім. Лесі Українки. А перед облмуздрамтеатром ім. Тараса Шевченка стоїть пам\'ятник Лесі Українки.

Проте для «націонал-патріотів» і передусім "Свободи" питання Театральної площі перейшло в принцип «усер*сь, але тримай фасон». Адже нічого конкретного вони за всі роки не зробили і очевидно вже й не зроблять. Тому відвоювання місця для пам’ятника єдине, що вони ще могли б записати у свої досягнення. Саме тому на всіх круглих столах і дискусіях свободівці не обговорюють варіанти, а просто ставлять всіх перед фактом – народ (в їх парсунах) хоче пам\'ятник Шевченку на Театральній. І все. Усіх, хто не поділяє їх позиції, вони готові забризкати слиною, звинувачуючи в «антиукраїнських провокаціях». Нагадаю, що «Свобода» також намагалась сфальсифікувати громадські обговорення, коли у жителів міста спитали думку про те, де найкраще встановити Шевченка. В т.ч. шляхом голосування через найпопулярніші вінницькі сайти. «Свобода» тоді перетворила голосування у фарс, скликаючи однопартійців зі всієї України: «усім голосувати і коментувати посилання http://.... і сайт http://..., де висловлювати думку, що пам\'ятник Шевченку має бути в центрі - на Театральній площі!!!»

Не дивно, що аргументи „за” таких коментаторів не вражали обгрунтованістю: „Я за Театральну!», "Шевченку на Театральній бути!", «Театральна!»… Хтось із «варягів» проявив запопадливу ініціативу, взагалі наплювавши на вінничан: бо інакше «поставлять на Театральній якусь Ельфелеву вежу (бо бачте, хтось прокукарікав, що це якись Париж)». Звідки ж йому знати, що означає для вінничан «на Парижі». Що називається, застав дурня Богу молитись, то він і лоба розіб\'є.

Водночас вінницьку молодь, яка висловлювалась за збереження свого культурно-мистецького центру опен-ейр, що працює на духовність всього міста, «патріоти» кинулись обзивати на форумах «дегенератами», яким аби "концерти та танці на Парижі". Один із свободівських керовників обізвав молодіжні виступи на Театральній «рознузданістю, збоченством і деградацією» «купки нікому невідомої молоді що від нічого не роблення і пробує відображати те, що називається хап-хоп, чи хіп-хоп». Культура з «пана», що називається, так і пре.

Апофеозом демократії від «патріотичних сил» стала заява, що немає чого взагалі питати тих вінничан, - «Коли вирішує громадськість – не вирішує ніхто!»

Таки правий був Петро I, коли видав указ боярам-сенаторам «речь в присутствии держать не по писаному, дабы дурь каждого всем была видна».

На щастя, як каже народна мудрість, - «Бодливой корове бог рог не дает».

В голосуванні та обговореннях-оффлайн більшість тоді висловилась за варіант площі Стуса – біля “Плеяди”.

Нажаль, наразі цей варіант довелось відкласти до кращих часів через брак коштів. Одна лише монументальна скульптура, яку дозволяють і заслуговують масштаби площі, тягне на добрих чотири мільйони гривень плюс реконструкція самої площі. Благодійний фонд "Подільська громада" стільки ще не зібрав, держбюджет у підтримці відмовив. Тому й вирішили «простягати ніжки по одіжці»: зробити менший пам’ятник, зате «живий». І відповідно в місці, співрозмірному його масштабам. А масштабний монумент біля «книжки» можна буде встигнути зробити, наприклад, до річниці видання першого «Кобзара».

Сьогодні ж головне, що нарешті є всі підстави сподіватися на появу до 200-ї річниці з дня народження Кобзаря, 9 березня 2014 року, і очікуваного пам’ятника, і ще однієї реконструйованої площі, яка стане окрасою центральної частини міста. Кажу в однині «пам’ятник», а не «пам’ятникИ», тому що на ті новоявлені фонди надій немає. Не зробили нічого за 20 років, не зроблять і за чотири місяці, що залишились до ювілею Кобзара. Б\'юсь об заклад.

Тривожить інше. Що вони не тільки самі облажаються, але й намагаються з усіх сил завадити тим, хто вже зібрав кошти і вже робить пам’ятник, щоб реально вшанувати Тараса Шевченка від імені всієї міської громади.

Ну, і хіба ж це не комедія абсурду?