Поминальний день: без циган, але з солодкою ватою

Поминальні дні для Вінниці особливі. З самого ранку місто ніби вимирає: живі вирушають у міста мертвих. Найчастіше у сусідню Луку-Мелешківську, де розташоване найбільше міське кладовище.

Цього року, як і кілька минулих поспіль, безкоштовне автобусне перевезення налагодили найкращим чином. Автобусів вдосталь, досить комфортні, рухались швидко. Тому ні штовханини, ні суперечок у чергах не виникало.

Тим не менш, перше здивування очікувало поминальників вже на підступах до кладовища. Тінистий лісочок, який утворював прохолодний, зелений коридор від зупинки автобуса до воріт, значно прорідили. З одного боку дерева вирублені майже повністю. Ймовірно, на цій ділянці незабаром облаштують декілька нових кварталів "міста мертвих" і воно посунеться ближче до дороги. Ви чули, щоб активісти волали там щось про "зелені легені" міста? Я теж не чув! Хірургічна операція по їх видаленню пройшла тихо й не помітно. Не певен, що хворий тепер почуватиметься краще, але принаймні болю він не відчув.

Друге здивування прийшло з відчуттям відсутності дуже важливого елементу поминальних днів. Ні вздовж дороги, ні поміж могилами мені не зустрілась жодна особа ромської національності. Ще рік тому повз них складно було пройти - десятки брудних,прохачок із лялькоподібними немовлятами на руках, не менше псевдо-калік та інших розпачливих пройдисвітів одним і тим самим гидким голосом випрошували милостиню. Ще більше їх завжди вешталось між могилами з безкінечно глибокими сумками через плече. Збирали залишене на надгробках поминальне пригощання - паски, цукерки, яйця... Інколи, чатуючи поряд і мов шуліки, налітаючи на їжу, ледь родичі зроблять кілька кроків від могили. Конкуренція ж бо велика. Але цього року й цих торбарів на Луці чомусь видно не було. Міліція відтіснила, чи що.

Натомість в очі кинулась третя дивовижа - ятки з солодощами. Солодка вата, яку продають прямо перед воротами кладовища - поряд із свічками, вінками, лампадками - виглядала як прояв якоїсь дикунської неповаги. Звісно, це бізнес і більшість із нас - теж не монахи, та й поминальний обід на могилі, якщо чесно, це - майже та сама язичницька тризна. Але солодка вата - незмінний атрибут масових гулянь і бачити як її продають перед самим кладовищем багатьом було не приємно.
Чесне слово, хай би вже краще циган повернули. Вони все ж людяніші!