Країна наляканих ідіотів

З поміж усіх міст рідна Вінниця для нас - найкраща. І слово це включає не тільки відтінки краси, благоустрою, зручності та безпеки. Є у ньому й елемент турботи: ми опікуємось містом, місто піклується про нас. На жаль, останнє інколи буває простою декларацією.

Невеличкий продуктовий магазинчик на вулиці Пирогова. Один із безлічі вінницьких закладів такого типу - зручний, затишний, із привітними продавчинями. Як і вимагає закон, вхід облаштований пандусом. Надійна металева конструкція встановлена під потрібним кутом. Мабуть, такою було б зручно скористатися людині на інвалідному візку, старенькому покупцеві, чи молодій матері з дитячою коляскою. Але пандус... нікуди не веде, впирається у стіну кованої огорожі. А може то стіна байдужості власника?

Згідно з вимогами законодавства, жоден об\'єкт громадського призначення Вінниці нині не вводять в експлуатацію, якщо поруч із сходами не встановлений пандус. Але ж його можна облаштувати й формально - ковзкий, вузький, розхитаний, або нахилений так, що не ризикнеш в\'їхати. Питання лише в тому, наскільки морально зчерствілою людиною треба бути, щоб вдатися до такого? А може то просто якась духовна неповноцінність?

Прогрес та милосердя, які крокують плече до плеча вулицями європейських міст давно призвели до панування у архітектурі та будівництві так званого універсального дизайну. Це проектування забезпечує доступ до будівлі кожній людини. Наприклад, широкі двері будуть зручні не тільки для інваліда, а й для того, хто несе валізи, а відсутність порогів полегшить вхід не тільки людині з порушенням ходи, а й для осіб із дитячими колясками, чи транспортними валізами. Тобто не варто робити щось навмисно - у відповідності до наказів, або під загрозою штрафів, якщо можна добровільно прийняти правила комфорту та зручності для усіх, хто тебе оточує. Для усіх, хто живе з тобою в одному місті.

А що у нас? "Страна непуганых идиотов!" - як висловився колись герой Олександра Абдулова у відомому радянському кінофільмі "Геній". І хоч видається, що наші ідіоти вже налякані, але більш розумними від того, на жаль, чомусь не стали.