Концерн Поділля
(6 січня 1938 с. Рахнівка Гайсинського району Вінницької області -
4 вересня 1985, концтабір біля с. Кучино, Пермської області)

український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник

Народився в селянській родині. У 1939 році батьки — Семен Дем’янович та Ірина Яківна — переселилися в місто Сталіно (нині Донецьк), аби уникнути примусової колективізації. Батько завербувався на один із хімічних заводів. Ще через рік (1940) батьки забрали туди своїх дітей.

У 1944–54 Василь навчався у міській середній школі № 150 і закінчив її зі срібною медаллю. Василь вступив на історико-літературний факультет педагогічного інституту міста Сталіно. У студентські роки Стус постійно й наполегливо працював у бібліотеці. У студентські роки Стус разом з Олегом Орачем, Володимиром Міщенком, Анатолієм Лазаренком, Василем Захарченком, Василем Голобородьком був членом літературного об’єднання «Обрій». Закінчивши 1959 навчання з червоним дипломом, три місяці працював учителем української мови й літератури в селі Таужне Кіровоградської області, після чого два роки служив в армії на Уралі. Під час навчання і служби став писати вірші. Тоді ж відкрив для себе німецьких поетів Ґете і Рільке; переклав близько сотні їх віршів. Ці переклади було згодом конфісковано і втрачено. 1959 опублікував свої перші вірші.

З березня 1963 — літературний редактор газети «Социалистический Донбасс». Вступив до аспірантури Інституту літератури Академії наук УРСР ім. Т. Шевченка у Києві із спеціальності «Теорія літератури». За час перебування в аспірантурі підготував і здав до видавництва першу збірку творів «Круговерть», написав ряд літературно-критичних статей, надрукував кілька перекладів з Гете, Рільке, Лорки. Належав до Клубу творчої молоді, який очолював Лесь Танюк.

У вересні 1965 під час прем’єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» у кінотеатрі «Україна» в Києві взяв участь в акції протесту. Стус разом з Іваном Дзюбою, В’ячеславом Чорноволом, Юрієм Бадзьо закликав партійних керівників і населення столиці засудити арешти української інтелігенції, що стало першим громадським політичним протестом на масові політичні репресії в Радянському Союзі у післявоєнний час. За участь у цій акції його відраховано з аспірантури.

Роки тимчасових робіт (1965–1972) стали найщасливішими роками його життя. Хоча з момента виступу у кінотеатрі за ним й слідкували агенти КДБ, він часто їздив з друзями в подорожі, в ці роки він й знайшов свою кохану. Не можна також й оминути того великого значення, якого набула для нього робота в архіві.

Заробляв на життя, працюючи у Центральному державному історичному архіві, згодом — на шахті, залізниці, на будівництві, в котельні, в метро. З 1966-72 — старший інженер у конструкторському бюро Міністерства промисловості будматеріалів УРСР. 1965 одружився з Валентиною Василівною Попелюх. 15 листопада 1966 у них народився син — нині літературознавець, дослідник творчості батька Дмитро Стус.

Пропозицію Стуса опублікувати 1965 свою першу збірку віршів «Круговерть» відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку — «Зимові дерева». Однак її опублікували в самвидаві. У 1970 книжка віршів поета «Веселий цвинтар» потрапила до Бельгії й була видана в Брюсселі.

У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну систему, що після відлиги стала повертатися до тоталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини. Літературна діяльність поета, його звернення у вищі партійні інстанції з протестами проти порушення людських прав і критичними оцінками тогочасного режиму спричинили арешт у січні 1972.

На початку вересня 1972 київський обласний суд звинуватив його в «антирадянській агітації й пропаганді» та засудив до 5 років позбавлення волі і 3 років заслання. Покарання відбував у мордовських і магаданських таборах. Весь термін ув’язнення перебував у концтаборах Мордовії. Більшість віршів, що Стус писав у концтаборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини. По закінченню строку в концтаборі Стуса 1977 вислали в Матросове Магаданської області, де він працював до 1979 на золотих копальнях. З ув’язнення звернувся із заявою до Верховної Ради СРСР з відмовою від громадянства: «…мати радянське громадянство є неможливою для мене річчю. Бути радянським громадянином — значить бути рабом…».

Повернувшись восени 1979 до Києва, приєднався до гельсинської групи захисту прав людини. Незважаючи на те, що його здоров’я було підірване, Стус заробляв на життя, працюючи робітником на заводі. В травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і вирок йому зачитали без нього. В одному з листів, адресованому світовій громадськості (жовтень 1980), відомий російський правозахисник А. Сахаров розцінив вирок Стусові як ганьбу радянської репресивної системи.

Стусові, що перебував у концтаборі в Кучино (тепер Чусовського району Пермського краю, Росія), заборонили бачитися з родиною. Однак його записи 1983 вдалося переправити на Захід.

Табірними наглядачами знищено збірку з приблизно 300 віршів. На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв’язнями кілька разів оголошував голодівки. У січні 1983 за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. У 1985 Г. Белль висунув творчість Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури. 28 серпня 1985 Стуса відправили в карцер за те, що читаючи книгу в камері, сперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. Помер в ніч з 3 на 4 вересня, можливо, від переохолодження.

Був похований на табірному цвинтарі у с. Борисово. Прохання родини перевезти тіло додому відхилили на тій підставі, що не вийшов термін ув’язнення.
Меблі для дому - ПетроЦентр