Разом з дитячим фольклорним колективом «Бохоняни» відроджувала самобутність української культури, а зараз їздить на передову, допомагаючи військовим відстояти її незалежність. Оксана Іванькова – освітянинка, працює у Вінницькій обласній станції юних натуралістів. Від початку повномасштабного вторгнення російських окупантів на базі закладу діє волонтерський центр «З Україною в серці». Також для залучення закордонних інвесторів та Благодійних організацій створила громадську організацію «Подільська Ластівка». Нещодавно вагомий внесок Оксани Іванькової у боротьбу з рашистами відзначив Вінницький міський голова Сергій Моргунов. Сама ж волонтерка зазначає, що це результат роботи згуртованої родини освітян, небайдужих українців, релігійних громад та бізнесу. Далі її розповідь про те, завдяки кому та заради кого знову і знову вирушає в дорогу.
Треш-тури на «ОкСів експресі» із дивакуватою «Марічкою»
Київщина, Миколаївщина, Суми, Чернігів, Донеччина… За плечима вже 22 поїздки, 16 із яких на передову Донеччини. На черзі – наступна. Оксана Іванькова каже, вже традиційно споряджають усім необхідним п’ятитонник, в якому дивом вміщуються всі 7 тонн гуманітарного вантажу.
«Знову їдемо нашим незламним «ОкСів експресом», це так його військові прозвали. Їдемо з незмінним водієм, босом українських доріг, людиною з великим і хоробрим серцем! Людиною, для якої дивакувата «Марічка», тобто навігатор, та декілька днів без сну, то не проблема, – посміхається волонтерка. – Людиною, котра продовжує подвиг дідів - прадідів: захищати та відроджувати Богом дану землю. Це директор підприємства ТОВ «Екосвіт- Трей» Володимир Сіваков. Він надає не тільки фінансову допомогу, а й залучає друзів підприємців, також безпосередньо власним авто їде в пекельну Донеччину. За цей час, якщо рахувати суто на Донецький напрямок, ми подолали понад 40 тис. км. Від початку війни він, його команда однодумців, та ми – освітяни постійно разом!»
Зізнається, у тих поїздках трапляється всіляке, але як би не було страшно, ластівкою летять до своїх українських соловейків, як ніжно їх називає.
«З часом людина до всього звикає. Зараз, коли ми приїжджаємо на таку територію, де вже ну дуже шумно, вже не так здригаєшся. Страх можливо всередині є, але в очах його не буде, – розповідає жінка. – Ця робота не для лякливих. Ми перш за все маємо допомагати та підтримувати тих, хто дарує нам можливість жити . На сьогодні маємо 12 «підопічних» підрозділів, якими опікуємося. І, знаєте, найбільше наші українські соловейки спраглі щирого спілкування з людьми, так би мовити, з іншого, мирного світу. Нас часто просять затриматися, хоч на декілька хвилин іще. Вони дуже хвилювалися за нас усіх, коли рашисти обстріляли Вінницю та радіють, що наразі ворогам вдалося добряче «обламати зуби».
«Журавлі прилетіли, але ластівка впоралася першою»
Ролик із такими словами нещодавно поширили у Тік-току самі військові. У ньому показую пакет із наліпкою-логотипом «Подільської ластівки».
«Я не знала, наші оборонці його мені пізніше показали, – сміється Оксана. – Вони у нас іще ті артисти. Але не буду кривити душею – це надзвичайно приємно, адже свідчить про визнання нашої роботи. Я завжди кажу, вся допомога має бути зроблена вчасно: вчасно придбані якісь речі, вчасно придбана техніка, вчасно надані кошти…»
За її словами, задля цього волонтерський центр обласної станції юних натуралістів «З Україною в серці» на чолі з директоркою Ольгою Драгомирецькою зорганізував біля себе освітян майже зі всієї Вінниччини, допомагають також друзі з української діаспори, парафіяни греко-католицької церкви та Православної церкви України та просто небайдужих українців, які всім серцем вболівають за Україну.
«У щільній волонтерській павутині з нами пліч-о-пліч працює Фонд Громади «Подільська громада», кувати Перемогу нам також допомагав Міжрегіональний координаційний гуманітарний штаб», - зазначає пані Оксана.
Перераховує, за цей час вдалося придбати монокуляр нічного бачення, вартість якого становить 150 тис. грн, квадрокоптер Мавік-3, дві портативні рації Motorola, близько 15 рацій Biofeng і 3 тепловізора. А ще везуть промислові товари, військову амуніцію, медицину, плівку, скоби, маскувальні сітки, інструменти, деталі до автівок і силу-силенну продуктів харчування. Це передусім їжа швидкого приготування та у реторт-пакетах.
«Це пакет, який складається з трьох шарів фольги і плівки, у ньому можна зберігати продукцію до 1 року. Якщо потрібно розігріти кидається просто в кип’яток, або якщо немає можливості, то над свічкою, а якщо і свічки немає, то просто кладемо в кишеню чи під руку і воно нагрівається вже безпосередньо від температури тіла, – розповідає волонтерка. – В нас виготовляється різноманітна продукція в реторт-пакетах – це тушкованка, риба, голубці, каша з м’ясом, курятина з чорносливом, холодець, тюфтелі, кров'янка, рагу. Коли ми приїжджаємо, привозимо, хлопці часто запитують мене, як вдається зробити страви настільки смачними. Я ж відповідаю, що увесь секрет у людях, які вклали у приготування всю свою душу. Це передусім технологи крафтової продукції «Пан кабан», освітяни села Зозів, фуд батальйон села Тростянець – жінки, які спочатку до обіду навчають та виховують дітей, а пізно вночі готують. До речі, ми також веземо сухі борщі та супи, а ще страви у відрах та усілякі вакуумовані копченості, приготовлені жителями сіл Росоша, Дзвониха, Ярошівка, Глухівці, Зозівка, Вербівка, колективом ДНЗ №31 «Сонечко», сім'єю Медведєвих».
Маленькі «ластівочки» – наша непереможна сила
Діти – найперші волонтери, які допомагають нам у закладі, каже Оксана Іванькова. Вони плетуть сітки, виготовляють окопні свічки. Разом із батьками ліплять вареники, вирощують овочі і фрукти, донатять кошти… А ще малюють малюнки, плетуть обереги та пишуть листи для наших бійців.
«Для них, то така радість. Кожний бліндаж прикрашають роботи наших вихованців. Це, знаєте, так щемливо спостерігати як кремезні чоловіки милуються картинками та бережно ставляться до кожної дитячої роботи», – розповідає жінка.
Переконана, що працюючи разом із дітьми, освітяни показують їм гідний приклад для наслідування.
«Ми сильні, ми незламні! Це наша земля й нам тут жити. Кожний має зробити все можливе для її майбутнього. І тут немає великих чи маленьких справ – є одна спільна», – зазначає вона.
Дні народження та Новий рік на передовій
Хто сказав, що на війні не до свят, той не знає наскільки такі хвилини радості необхідні для наших вояків, розповідає волонтерка.
«Ви просто не уявляєте як на них тут чекають. Тому, коли ми знаємо, що у когось із наших підопічних День народження обов’язково веземо торт, подарунок, дорогою надуваємо кульки. А вже по приїзді вітаємо, співаємо пісень. Ви знаєте для них, то таке свято, – ділиться волонтерка. – Одного разу ми так привітали командира батальйону. Виявилося, що у нього немає родини. Тож, чоловік тоді сказав слова, які дуже закарбувалися в нашій пам’яті: «Нарешті я став комусь потрібен».
А ще іноді необхідно побути трішки «зайчиками», «котиками» чи іншими звірятами. Саме такі костюми для військових підготували волонтери, коли їхали на передову перед Новим роком.
«Наші бійці також були завчасно попереджені, що кожен хто вивчить віршика отримає подарунки та смаколики. Це була справді святкова атмосфера. Хлопці водили хороводи навколо нашої автівки. Прикрашали ялинку, яку ми привезли із собою, співали пісень, – пригадує волонтерка. – Напевно лише на війні можна так гостро відчути важливість ось таких, здавалося б простих у мирному житті, моментів».
З мрією про мир
Оксана Іванькова каже, що у кожну волонтерську поїздку беруть із собою прапор України. Це і оберіг, і водночас символ нескореності. Зізнається, з кожним місяцем все важче знайти потрібні речі та фінанси, але вони не здаються, впевнено крокують.
«Знаєте, у мене найзаповітніша мрія приїхати якось до наших українських соловейків і раптом почути: «Перемога!», – тоді розгорнемо свій прапор на найближчому териконі. І гучно, на повні груди вигукнемо: «Слава Україні!» А у відповідь почуємо не менш голосне: «Героям Слава!»
