Куди везе трамвай бажань

22.04.13 02:28 8039

Трамвай "Бажання"

Куди везе трамвай бажань

16 квітня у Вінницькому державному академічному музично-драматичному театрі імені Миколи Садовського сталася не пересічна подія. А як інакше могло бути, коли кожна театральна прем'єра це завжди надія на щось нове, незвідане, тим більше, що відбулась вона не десь там, за пазухою (вибачте за багатозначність) у Мельпомени, а у Вінниці, де тільки один драматичний театр, до того ж місту він не належить, тому що обласний! Напевно весело і комфортно почувати себе справжнім театралом у столицях: Нью-Йорку, Москві чи, бодай в Києві. Там є різні храми найвибагливіших театральних конфесій і службу там правлять різними мовами, і канон у кожного свій, і майже щодня подія.

Скажу відверто - театр наш я люблю! Маю дружні стосунки з багатьма його працівниками. Тут всі, починаючи від механіків сцени (Олегу Дзюбі особливе шанування), акторів і до найвищого керівництва не просто працює, а по справжньому служить театрові. Тому і в країні у вінницький театр має сталу професійну репутацію, як заклад, зі своєю репертуарною політикою, що будується світоглядом та громадською позицією його формальних та неформальних лідерів.

Але час від часу відбуваються події, які змінюють світ, змінюють звичний перебіг подій, змінюють звички та уподобання вінничан. І все це відбувається дуже швидко. Так швидко, що вже й не обтяжені роками та досвідом люди не встигають за всіма новітніми трендами, гаджетами і соціальними віяннями. Ще зовсім недавно ми не знали як позбавитися голосистих компаній з гітарами у наших дворах, а сьогодні не знаємо як відірвати наших дітей та онуків від комп'ютера та вигнати їх на вулицю - поспілкуватися з однолітками.

Тому хотілося б чогось нового не лише в житті, а і у тій самій краплині, з якою часто порівнюють театр, у якій віддзеркалюється все актуальне і властиве сучасності. Я безмежно радий, що у репертуарі вінницького театру з'явилась нова робота режисера-дипломника Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І. К. Карпенка-Карого, нашого земляка Григорія Сиротюка.

Трамвай желаний

Григорій Сиротюк свого часу закінчив Ленінградський державний інститут театру, музики і кінематографії і свою творчу біографію, як актор, розпочав саме у театрі Садовського. Але муза далеких і не дуже мандрів позвала його в дорогу і добрий шматок свого життя він пропрацював в Києві і Москві як сценарист та редактор різних телевізійних передач (наприклад «Найрозумніший» з Тіною Канделакі, «Мільйонер. Гаряче крісло» із Володимиром Зеленським, «Вирваний з натовпу» з Сергієм Сивохою та багато інших). Паралельно, разом із постійним співавтором теж нашим земляком Ігорем Шуровим писав сценарії для кіно. Але не дивлячись на реальний успіх та на пов'язану з ним завантаженість, все ж знайшов час на отримання другої освіти як режисер. Для свого дебюту в новій іпостасі він обрав рідне місто. Саме його глядачу він довірив свого режисерського первістка.

Обраний Григорієм драматичний твір «Трамвай «Бажання» вважається багатьма кращим у творчому доробку класика американської драматургії Теннессі Уільямса. Іноді його називають «Вишневим садом” американської драми. У нього унікальна кінематографічна доля.

Трамвай Бажання

Він екранізувався Голлівудом в 1951 році (12 номінацій на «Оскар”!). А в 1984 і 1995 роках виходили його телеверсії. Головні ролі грали такі неперевершені в своїй професії актори як Марлон Брандо, Вівьен Лі, Джесіка Ленг, Алек Болдуін, Джон Гудмен, Тріт Уільямс. Потрібно мати хоробрість, щоб взятися за цю виставу і сказати в ній щось своє. Дуже часто ця вистава ставала каменем спотикання для серйозних режисерів. Можу додати, що на пострадянському просторі відомо лише дві постановки цієї драми.

Що ж вдалося зробити вже досить зрілому, але початківцю на режисерській стежці Григорію Сиротюку?

Насамперед – атмосфера. Сміливо використані нові мультимедійні досягнення театральної техніки та вибагливо підібраний звукоряд для музичного оформлення з самого початку налаштовують глядача на сприйняття історії людського кохання та ненависті, мрій та падінь, безтурботності та туги за втраченим. Сцена (сценографія І. Лупащенко) являє собою якусь частину курортного містечка, із дешевенькими шезлонгами і пляжними парасолями, які мають наштовхувати глядача на думку, що все у цьому світі якесь ненадійне, «одноразове»… Люди, що живуть тут, позбавлені амбіцій і думок про «світле майбутнє», вони живуть одним днем. Їм вистачає найпростіших (якщо не сказати «найпримітивніших») потреб.

Сам Григорій виконує головну чоловічу роль Стенлі Ковальські (у іншому складі Максим Какарькін). В його виконанні персонаж набуває максимальної наближеності до реалій нашого буття. Це не демон, це звичайний, багатьом нам знайомий «роботяга». Йому є чим пишатися. Він не місцевий, приїхав з Росії?, Польщі?, Молдови?, чи просто з райцентру? Він знайшов свою нішу у міському бутті. У нього є заробіток, щоб жити, у нього є друзі, з якими можна випити пива («Рогань»? «Оболонь»?), є розваги – покер, боулінг, дартс. Більше того – у нього є власний будинок, чи пів будинку? (мабуть десь на «Єлектромережі», на кінцевій трамваю?). Він «крутий», він добився кохання «городської» дівчини. Її почуття йому, безумовно! лестять. Він – людина, яка живе не розумом, а власними забаганками і бажаннями. Все було передбачуване у його нехитрому житті…

Трамвай бажання

Але раптом життя робить крутий віраж. Він зустрічає зовсім іншу жінку… Вона не схожа на все його оточення, вона його дратує, вона не визнає його домінування у цьому загрубілому середовищі… Адже моральна і інтелектуальна пустка буття схожа на сон розуму. Вона породжує чудовиськ, які лякають не лише тих, хто поруч, а й самих носіїв цієї самої пустки. Типова сучасна трагедія особистості у вулику глобального світу.

Трамвай желаний

У нього наче б то є кохання, але воно не наповнене єдністю душевного розмаїття відносин чоловіка та жінки. Немає особистостей, тому немає і союзу особистостей. Є лише бажання. Є «тьолочка», яка «живе зі мною», і яка залежить від мене (читай — належить мені) . І це вже трагедія «тьолочки» по імені Стелла Дюбуа.

У виконанні Ольги Буги-Костюк (у іншому складі Вікторія Немченко) Стелла чиста та прозора як джерельна вода. Вона і говорить як вода, і бере в обійми, як вода. Вона кохає і готується стати матір'ю. І це переповнює її, та одночасно осліплює. До того ж вона як вода набуває форми того, кого кохає. Це дає змогу врівноважити всі примарні і хиткі конструкції їхнього подружнього буття.

Трамвай желаний

Несподіваний приїзд Бланш Дюбуа, сестри Стелли (Наталія Шолом і Любов Остапчук) назавжди змінює спокійний, запрограмований плин їхнього життя. У неї своя трагедія і свої бажання. Вона стала заручницею обставин і, вона не змогла подолати їх, тому пливла за течією, доки ця течія не викинула її на вкрай засмічений берег маргінального життя, наче золоту рибку, яка уже не здатна виконувати не лише чужі, а і свої бажання. Бланш шукає свою точку опори в розірваному безладді власного життя і майже знаходить її у образі Мітча, приятеля Стенлі.

Трамвай Бажання

Це ще один відкритий до добра, але духовно не розвинений персонаж, який, не зважаючи на свій вік, все ще живе маминим розумом та її системою цінностей. Так його грає заслужений артист України Анатолій Вольський (у іншому складі Богдан Костюк). Як би існував приз «Містер глядацьких симпатій-2013», то цей персонаж на 100% був би гідний його отримати. Мітч від початку вистави викликає іронічну посмішку у глядача, але ближче до фіналу глядач охоплений протилежними почуттями, переживаючи падіння людини, що позбавлена власної волі та гідності.

Як відомо короля грає його оточення. У виставі «Трамвай «Бажання» нашого драмтеатру у персонажів другого плану непроста місія. З одного боку бути співучасниками трагедії головних героїв, з іншого боку не втратити власної логіки перебування на сцені. На мій погляд їм це вдалося.

Трамвай Бажання

Трохи дивно бачити на ролях другого темпу відомого в країні театрального режисера, заслужену артистку України Таїсію Славінську (у іншому складі Олена Пархоменко). Але у її виконанні роль вільної від реальності Мексиканки набуває віщих мотивів до майбутнього Бланш Дюбуа. А чи не сама це Бланш, що заблукала між зламами часового континууму?

Ьрамвай Бажання

Іншого друга Ковальські Пабло з банальною фразою щось на зразок: «В присутності жінок грати в покер не можливо» грає Володимир Олефір, (Микола Коломієць). Він наче ще один з когорти «ковальскі» і покидаючи місце дії, переносить її на весь інший світ.

Трамвай Бажання

Свою міні виставу розігрує ще одне сімейство типу «а нашо нам штамп в паспорті?» Стів (Сергій Бондарчук, Сергій Мазур) і Юніс (Оксана Бандура, Тетяна Фролова). Дивний альянс рокера і дівиці з накладними афрокосами. О, то вже: яке їхало таке і здибало!

Звичайно прем'єрні покази будь якої вистави, то лише початок роботи над твором. Тим більше, що режисерові і акторам доводилося працювати у серйозному цейтноті… Григорій і сьогодні їздить з роботи і на роботу потягом Київ-Вінниця-Київ.

Проте режисер, за його словами, дуже вдячний художньому керівнику Віталію Селезньову і директору театру Володимиру Лозовському, за надану можливість втілити свою дипломну роботу в театрі, який є для нього рідним. «Кожен працівник театру – будь то завідуючий літературною чи постановочною частиною, заступник директора, художник, художник по світлу, відео режисер, звукорежисер, монтажер, реквізитори, ну і звичайно ж – актори – всі йшли назустріч, всі, як, один допомагали створити цю дуже непросту виставу! Я дуже вдячний всім!» - говорить режисер.

До речі, за його словами у виставі «Трамвай «Бажання» немає ділення акторів на перший і другий склад. Різниця є тільки у індивідуальних якісних характеристиках виконавців тієї, чи іншої ролі. А також у тому «особистому» ставленню до свого персонажа, яке має бути у кожного справжнього актора. І це має сенс. Бо у кожного з нас, хто не Стенлі Ковальські, власне бачення світу, власні бажання і власні «трамваї», що везуть нас по вузькій колії долі…

Трамвай Бажання

"Моя Вінниця"За iнформацiєю:Олександр Шемет
Система Orphus

Останні новини

Реклама

Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Мультіплекс (Караван)