Віктор Бронюк: "Мені подобається їздити Вінницею на велосипеді. Це класно"

08.09.15 12:12 2632

Віктор Бронюк: "Мені подобається їздити Вінницею на велосипеді. Це класно"

В останні дні літа Вінницька міська рада присвоїла лідерові гурту «ТіК» звання «Почесний громадянин міста Вінниці». Це стало наслідком не стільки його творчої діяльності, як того, що Віктор Бронюк останній рік є одним із найактивніших волонтерів і став громадським діячем. Тож, більша частина нашої розмови із ним торкалася суспільно-політичного життя.

Тож, читайте в ексклюзивному інтерв’ю для читачів Вінниця Daily про те, хто кличе Віктора Бронюка у депутати, про його політичний досвід та його бачення змін в Україні.

- Чи вдалося відпочити цього літку?

- Встиг трохи.

- Що чекати від тебе найближчого часу у творчому плані?

- Ідеї є, але зараз такий час, що важко зосередитися на творчості. Постійно виникають справи, які відволікають та забирають багато часу. До того, зараз не той стан та настрій, коли хочеться творити.

До того ж зараз в країні фактично вже стартували вибори, почалося осіннє виборче загострення. І хочемо ми цього, чи ні, ми не можемо обійти ці процеси.

- Віктор Бронюк піде в депутати?

- Ні не піду. Депутатство – це робота, і її треба робити якісно. На сьогоднішній день я не готовий поєднувати дві роботи.

Пропозиції балотуватися надходять кожен день. Навіть пропонували піти у владу працювати – начальником департаменту сім’ї, молоді та спорту Дніпропетровської облдержадміністрації (посміхається).

Віктор Бронюк: "Мені подобається їздити Вінницею на велосипеді. Це класно"

Я вже стикався із роботою в органах влади та місцевого самоврядування, і знаю, наскільки багато роботи там треба зробити, щоб щось зрушити з місця. Нажаль, за ці 10 років, як я залишив владний кабінет у нас практично знищений як клас таке явище як державний службовець.

З кожною зміною влади на посади йшли всілякі куми-свати-брати, які «рішали» чиїсь питання. Проте чиновник, управлінець – це менеджерська робота, яку треба якісно робити. І дефіцит фахових менеджерів у владі відчувається повсюди.

Коли я працював в управлінні культури міськради, пам’ятаю, як мені було важко донести 60-70-тирічним посадовцям, що комунальне підприємство може і має заробляти гроші, а не жити на дотації з бюджету. Мені тоді казали - ти ще молодий і нічого не розумієш. У середовищі чиновників треба кардинально міняти світогляд та підхід до роботи.

Я не виключаю, що може настати такий час, коли доведеться закачати рукава і встати й працювати у владі, я того не боюся. Але зараз у мене є інші пріоритети, а поєднувати два різні види діяльності в мене поки що не вийде.

- А які політичні партії тебе кликали у депутати?

- Пропозиції надходили майже від усіх політичних сил. Я не буду їх рекламувати, скажу, що кликали майже усі, крім «Опозиційного блоку».

Віктор Бронюк: "Мені подобається їздити Вінницею на велосипеді. Це класно"

- А досвід політичної діяльності ти маєш?

- Будеш здивований, але так. Колись, ще за радянські часи я був членом «Молодіжного руху», а потім, на початку 90-х був членом Ліберальної партії України (оновленої). В останній, навіть встиг обійняти посаду заступника голови обласного партійного осередку. Потім ця партія самоліквідувалася, увійшовши до якогось блоку, з тих пір я безпартійний.

Ліберальні погляди для мене є найближчими за світоглядом, але в Україні, нажаль, немає такої політичної сили, яка відстоювала ці принципи. Взагалі-то, у вітчизняному партійному середовищі немає таких структур, де на перших ролях є ідеологія та програмні принци партії. Майже усі партії побудовані за вождиським принципом, а під їх парасолькою ховається досить суперечливі кадри. І ніхто не задається питанням програмою партії та її ідеологічною складовою.

- На цих виборах змінена система гри, де сукупний рейтинг партії буде залежати від конкретних кандидатів, які представлені на округах. Як ти вважаєш це матиме суттєвий вплив на склад нових місцевих рад?

- Багато хто цього не розуміє, але вже приходить розуміння того, що стати депутатом, купивши собі місце в списку вже не вдасться. У мене навіть є знайомий, який дуже хотів стати депутатом, але коли запровадили цю рейтингову систему, відмовився від цієї ідеї, адже для цього треба зробити дуже багато роботи.

Раніше як було – «вліз» у список, і тебе «занесли» в раду «за рішенням зборів профспілки». Було таке, що люди зі списку однієї партії навіть не були знайомі між собою.

Сьогодні без конкретної і комплексної роботи цілої команди на конкретному окрузі в якійсь мірі може оздоровити виборчий процес. І люди, які виграли вибори будуть розуміти за що вони боролися і з ким пліч-о-пліч вони це робили.

- На твою думку, зміни в країні вже відчуваються?

- Поки що для мене усе це схоже на якийсь дурний сон, від якого хочеться швидше прокинутися і почати щось робити.

У головах людей панує такі явища «тотальна зрада», «нас не чують», «нас не розуміють», тощо. Коли запитуєш, а чого ти хочеш, відповідають, що треба щось міняти. Так міняйте – а ми не знаємо, що міняти.

Щоб країна почала глобально мінятися, треба, щоб почались хоча б маленькі зміни у кожного її громадянина. Хтось може змінити у себе паркан та прибрати частину вулиці навколо свого будинку. Хтось не кине недопалок на вулиці, а донесе його до урни. Хтось перестане давати хабарі й домагатиметься від чиновника сумлінного виконання його посадових обов’язків. Хтось перестане пиячити та красти на роботі й почне якісно виконувати свою справу. Великі зміни починаються з маленьких конкретних справ.

Проте, більшість хоче, щоб їх життя прийшов і покращив якийсь прийдешній дядя, а вони нічого не будуть робити і нічого не змінювати. Так не буде.

В країні фактично вже другий рік йде війна, яка показала цінність кожного. Одні кидають свій бізнес, престижну роботу, залишають сім’ї та йдуть добровольцями, або перекваліфіковуються у волонтери, забезпечуючи військових на фронті усім необхідним, що не може дати держава. А дехто на війні заробляє, перепродує привезені волонтерами амуніцію, тепловізори, броніки, кевларові каски і навіть автомобілі, які купували в складчину для потреб передової.

У деякій мірі такі речі вбивають бажання допомагати, але потім знову дзвонять справжні друзі і кажуть, що хлопцям треба допомагати. І ти закочуєш рукави, дістаєш телефон, шукаєш потрібні речі та везеш їх до хлопців на передовій.

Цікаво, що коли ми, пожинаючи плоди попередніх дій, коли привози на фронт допомогу і просто передавали, почали вимагати документальне оформлення привезеної допомоги на фронт (визначити відповідального за прийняту допомогу та підписати акти отримання з переліком речей), дехто з військових почав говорити: «Не хочете допомагати, як нормальні волонтери, то їдьте звідси…». Дивна реакція, правда? Я розумію, що на передовій важко, там гинуть найкращі українці, але і у тилу людям не солодко, життя за півтора роки подорожчало утричі, а доходи у людей впали.

Хто б що не говорив, а за рік все ж таки країна потроху почала змінюватися. І це видно не лише по армії, де окрім старої та напівнепрацюючої зброї стало з’являтися нове. Це видно і по новій поліції, яка вже з’явилася у Києві, і невдовзі буде у Вінниці (6 вересня – офіційний старт набору бажаючих у нову вінницьку поліцію). Хоча багато хто й досі живе за принципом – ви давайте починайте змінювати Україну, а я подивлюся, що з того у вас вийде.

Віктор Бронюк: "Мені подобається їздити Вінницею на велосипеді. Це класно"

- Чому на твою думку, в органах влади засилля посередності та людей не чистих на року?

- За 20 років у нас сформувалося стійке усвідомлення, що якщо ти йдеш працювати у влади – ти йдеш займатися таким видом бізнесу. Навіть сьогодні, серед тих хто із новою командою прийшли до влади, 90% прийшли не заради України, а щоб вирішувати власні потреби та лобіювати власні інтереси. І це правда, хоч для багатьох і не дуже зручна.

Ми про це, до речі говорили на зустрічі із Президентом. Адже, ні для кого не секрет, що «свита робить короля». Треба оточувати себе людьми, яким можна було б довіряти, і на яких можна б було покластися. Нажаль, в якійсь мірі у нас немає великої кількості таких людей із управлінським потенціалом.

З іншого боку, є достатньо людей із європейською освітою, які є висококваліфікованими фахівцями у певних галузях, але вони не готові до українських реалій. В Європі вчать тому, як має усе працювати правильно, а коли потрапляєш сюди, починаєш розуміти, що у нас усе робиться м’яко кажучи через одне місце. І людина, яка має гарні ідеї та бажання їх реалізувати стикається із українською суворою дійсністю, де їй кажуть «це не реально», «в законі цього немає». І багато хто «обламується».

Це замкнене коло, яке потрібно розривати. І якщо ми дійсно хочемо у Європу, то для цього потрібно формувати дійсно потужне громадянське суспільство, яке контролюватиме владу і у діалозі задавати напрямки руху країни.

- Раніше за часів Леоніда Кучми, була «епоха дніпропетровських»у владі, при Януковичі – «епоха донецьких». Зараз кажуть про «епоху вінницьких». Як на твою думку справляються наші земляки зі своїми обов’язками у керівництві держави?

- …По Києву навіть жарт ходить, що «раніше в Донецьку боялись вийти на вулицю, бо могли забрати на посаду в Київ, зараз таке у Вінниці».

З цього приводу можна багато жартувати, але знову ж таки повторю – сьогодні є велика кадрова проблема в країні. А зважаючи на те, як владна система опирається змінам, ті хто прийшов її змінювати, повинні мати свою команду, яка готова втілювати ці зміни. Як то кажуть – кадри вирішують усе.

- У липні ти зі своїми колегами-митцями, що активно займаються волонтерською діяльністю зустрічалися із Президентом Петром Порошенком. Про що ви розмовляли з Президентом?

- Після тої зустрічі я отримав багато відповідей. Але залишилось ще більше питань. Ми спілкувалися майже дві години. Петро Олексійович – гарний дипломат і вміє гарно вести розмову. І він відповів на усі запитання нашого «літературного кружка», жодного питання не залишилося без відповіді. Але по закінченню нашої розмови ми зрозуміли, що існує велика прогалина між діяльністю Президента і просвітницькою діяльністю його адміністрації для звичайних людей.

Президент робить багато важливих для країни справ, але про них мало хто знає. А на цьому розриві періодично з’являються багато негативу у стилі «всьо пропало», «нас зрадили» тощо.

- З 5 вересня офіційно стартує виборча кампанія. Гурт «ТіК» хтось вже заангажував на виступи в підтримку своєї кандидатури, або політичної сили?

- Поки що тільки цікавляться такою можливістю. Але поки що багато хто з потенційних кандидатів поки що не знають механізму проведення виборчої кампанії за новим законом, як потрібно працювати, щоб отримати результат.

Дехто із знайомих йдуть у міські голови, або у депутати по тому чи іншому округу. Вони пропонують приїхати підтримати їх. Зараз роздумую, кого підтримати, але 100% ми це не будемо підтримувати «Опозиційний блок».

Я вважаю, що кандидатам у першу чергу потрібна підтримка не мене, як популярного виконавця, а громади, яку він представляє. Головною складовою для перемоги на цих виборах мають стати конкретні справи кандидата та його чесність. Перестань обманювати людей і працюй на користь громади – тебе люди підтримають.

- Нові політичні партії мають шанси на цих виборах?

- На мою думку, тут багато чого буде залежати від технології проведення виборчої кампанії. Ми вже не раз пересвідчувалися, що люди на виборах не цікавляться ідеологією, або програмою партії, які у більшості базуються на принципі «за все хороше, проти всього поганого».

До того, поки що нових потужних політичних сил поки що не видно на українському горизонті. А нові проекти викликають побоювання у багатьох людей, адже поки ніхто не може спрогнозувати їх поведінку, коли вони стануть владою.

Поки що, українці стикаються із задурюванням мозку, та банальним підкупом, гречкосійством.

Віктор Бронюк: "Мені подобається їздити Вінницею на велосипеді. Це класно"

- А чи не вважаєш ти, що проблема із політичними вибором криється в освітній галузі, яка не змінювалась вже майже сторіччя?

- Насправді, це комплексна проблема. Дуже часто у нас пропонують рішення якогось вузького сегменту, на кшталт введення другої державної мови, або перевертання кольорів на прапорі.

Але при цьому за понад 2 років нашої незалежності не було створено освітньо-культурної концепції розвитку України та її громадян. І це є сьогодні великою проблемою. Ми не знаємо, кого ми виховуємо. Тому що ми поки що не маємо чіткої ідентифікації українця. Немає національної ідеї. І всі наші Революції та Майдани – це не випадковість.

Є велика проблема в освіті, адже кожного разу, коли міняється влада, змінюється програма навчання в школі, де запроваджують інколи протилежні погляди на історичні процеси. І хоча я не є прихильником радянської системи освіти, але тоді працювати педагогам було легше. Була послідовність й системність. Сьогодні вчителеві немає на що орієнтуватись у виховному процесі.

Є такий відомий український педагог Григорій Іващенко. Він написав книжку «Виховний ідеал», яка в багатьох країнах Європи використовується, як стандарт у педагогіці, а у нас, чомусь ні.

Ми маємо гарні традиції, маємо гарних педагогів, але чомусь досі не можемо сформувати стрижень, щоб сформулювати хто є такий українець.

Поки не буде створена цілісна національно-культурна концепція, яка буде стосуватися усіх галузей, а не тільки освіти і культури, діла не буде. Коли це буде зроблено, ми відчуємо поштовх у розвитку українського суспільства. І тоді почне розвиватися наша держава.

- Ти народився в селі, і часто буваєш там. Як звичайні селяни сприймають ідею об’єднання громад, яка зараз відбувається?

- В селах практично ніхто не розуміє, що це воно таке. Реально практично немає роз’яснювальної роботи. Зате є страх, що не буде сільської ради, і не буде куди звернутися, а за елементарною довідкою доведеться їхати у райцентр, або у Вінницю. Не всі в селі мають власний автотранспорт і мають можливість поїхати навіть у райцентр. І це болить селянам.

Крім того, в селах стурбовані розмовами навколо сільських шкіл. По-перше, держава перестала фінансувати харчування учнів молодших класів, по-друге, людей турбує закриття шкіл, де мало учнів.

- Криза тебе торкнулася, родина Бронюків відчула падіння доходів?

- Звичайно. Це глобальна річ, яка торкнулася майже кожного українця, і я не є виключенням. Але це жодним чином не відображається на якості моєї роботи.

- Кажуть, що ти пересів із джипа на ровер?

- Так, це правда. Їжджу на велосипеді досить часто. Це зручно. І якщо є якісь справи у центрі міста, то користуюсь цим видом транспорту. До речі, не тільки я сів на велосипед - дружина теж собі придбала велосипед, у дітей теж є свої велосипеди. Іноді катаємось усі разом.

Віктор Бронюк: "Мені подобається їздити Вінницею на велосипеді. Це класно"

Поки що у багатьох знайомих це викликає здивування. Але мені подобається їздити містом на велосипеді. Це класно. До того ж у Вінниці розбудовується мережа велодоріжок.

"Моя Вінниця"За iнформацiєю:Вінниця Daily
Система Orphus

Останні новини

Реклама

Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Мультіплекс (Караван)