Забутий вінничанин – Валентин Отамановський

27.02.13 06:55 3673

Сьогодні, 27 лютого виповнюється 120 років з дня народження Валентина Дмитровича Отамановського – українського історика, краєзнавця, бібліографа, громадського і політичного діяча.

Забутий вінничанин – Валентин Отамановський

На честь цієї знаменної дати я вирішив відредагувати і повноцінно наповнити статтю про видатного вінничанина у всесвітній мережевій енциклопедії «Вікіпедія» http://uk.wikipedia.org/wiki/Отамановський_Валентин_Дмитрович. Пропоную її шановним читачам в дещо розширеному варіанті.

Отамановський Валентин Дмитрович (літературний псевдонім «Золотополець») народився 27 лютого 1893 року в селі Яблунівка Смілянської волості Черкаського повіту Київської губернії (нині це Смілянський район Черкаської області) у багатодітній родині дрібного службовця, рахівника цукроварні графів Бобринських. Дід Валентина був кантоністом (сини нижніх військових чинів Російської Імператорської Армії, що з дня народження належали до військового відомства і в силу свого походження були зобов'язані відслужити в армії 25 років), отримав фах фельдшера і брав участь в обороні Севастополя 1854–1855 рр.

Наприкінці 90-х років ХІХ ст. через фінансові труднощі родина переїхала до Києва. В 1912-му Валентин закінчив 5-ту Київську гімназію із золотою медаллю і вступив на безкоштовне відділення, як медаліст з незаможної родини, на юридичний факультет Київського університету ім. Святого Володмира.

Юний Валентин Отамановський

Юний Валентин Отамановський

В 1913 році перейшов до Київського політехнічного інституту. До речі, ще з 14-ти років юний Валентин заробляв на прожиття лекціями та додатковими заняттями з студентами. У КПІ він належав до напівлегальної Української студентської громади, де працював головою термінологічної комісії при гурткові «Натураліст», складаючи українську наукову термінологію.

Участь в "Братстві самостійників"

В 1914 році Отамановський засновує таємну організацію "Братство самостійників", що сповідувало та поширювало ідеї ідеолога української незалежності М. Міхновського. Того ж року «самостійники» стали видавати нелегальний друкований орган – "Вільна думка". «Братство самостійників» було цілком таємною і глибоко законспірованою організацією. Про його існування не повинен був знати ніхто з не-членів «Братства». У великій таємниці приховувалися їх прізвища. «Братчики» складали присягу не розголошувати навіть сам факт існування організації.

Цікаво, що ідейний натхненник українських самостійників Микола Міхновський, у якого були певні стосунки з В. Отамановським, до березня 1917 р. не здогадувався про існування «Братства»,адже з перших днів революції з’являвся у колі членів ТУП і співпрацював із ними.

Рятуючись від поліцейських переслідувань, він став уповноваженим Комітету відділу харчових пунктів Південно-Західного фронту Всеросійського Союзу міст (1916 рік). Повернувся до Києва за 2-3 тижні до революційних подій 1917-го, щоб продовжувати студії у вищій школі. В березні 1917 р. очолювана В. Отамановським організація разом з "Товариством українських поступовців" ініціювала створення Української Центральної Ради.

Фундатор українського війська

За ініціативою Валентина Отамановського в Києві вже (2) 15 березня 1917 року формувався штаб української міліції та почалося формування першої кінної сотні. Пізніше, разом із М. Міхновським В. Отамановський був одним із організаторів товариства «Український військовий клуб ім. гетьмана П. Полуботка». (8) 21 квітня Всеукраїнський Національний Конгрес обрав В. Д. Отамановського до складу Центральної Ради, але після короткострокового депутатства він складає повноваження, вважаючи за краще зайнятися організаційно-партійною та літературною діяльністю і повернувся на юридичний факультет Київського університету. Видавництво «Вернигора», яке він очолював в першій половині 1917 року, видало велику кількість листівок і брошур із портретами гетьманів та патріотичними цитатами.

Участь в бою під Крутами

29 січня 1918 року Отамановський як як юнак (юнкер) Першої Української юнацької військової школи ім. Б. Хмельницького бере участь в бою під Крутами. Командуючий боєм Аверкій Гончаренко пізніше згадував про нього: "... юнак Валентин Атамановський подав мені телеграму, з якої я довідався, що Шевченківський полк з Ніжина виступив на з'єднання з наступаючими на нас більшовиками, себто, наступає на нас із запілля. Атамановський був дуже відважний, а що найважливіше було у ньому цінного – це завжди прекрасний гумор. В цій рішальній хвилині він почав порівнювати наш бій з боями шведів і наших з москвинами під Полтавою..." У збірці "Крути" серед списку встановлених осіб, що залишились живими, фігурує "юнак Атамановський Валентин". В 1918 році виїжджає на стажування у Австро-Угорщину до Віденського університету. Там, як представник видавництва «Вернигора», відповідає за випуск шкільних підручників, карт, зошитів тощо для українських освітніх закладів.

Переїзд до Вінниці

В 1920 році повертається на Україну та переїздить до Вінниці. Зміна місця проживання була викликана необхідністю роботи в архіві, де збереглись першоджерела з історії магдебурзького права України, зокрема Поділля і Вінниці. До міста він забирає хворого паралізованого батька та сестру. Влаштовується завідуючим українським відділом Вінницької філії Всенародної бібліотеки ВУАН, а в березні 1922 р. очолює її, одночасно працює над монографією про середньовічну міщанську громаду Вінниці.

В робочому кабінеті в Мурах. Вінниця, 1925 рік

В робочому кабінеті в Мурах. Вінниця, 1925 рік

Дослідження робить на основі рукописних та друкованих першоджерел XIV—XVIII ст. німецькою, польською, давньоруською мовами та латиною, виявляючи талант не лише історика, а й глибокі знання лінгвіста, адже загалом Отамановський володів сімома європейськими мовами. У квітні 1924 року відкриває науково-методичний краєзнавчий центр - Кабінет виучування Поділля, який поклав початок систематичному комплексному досліженню краю та поширенню знань з його історії, культури, природи, народного господарства. До роботи у Кабінеті було залучено близько 30 вчених, об'єднаних у колегію наукових консультантів — керівний науковий орган Кабінету.

Кабінет виучування Поділля згуртував місцевих науковців, аматорів-краєзнавців для дослідницької роботи по вивченню рідного краю, створив бібліотечно-бібліографічну базу для дослідників, проводив просвітницьку роботу. Від першого дня існування Кабінету В. Д. Отамановський брав найактивнішу участь у його роботі як консультант з історії права, а з 1925 року очолював всю науково-координаційну діяльність Кабінету. Разом з Хомою Коцюбинським він створює у м. Вінниці комісію з увічнення пам’яті його брата Михайла, а 8 листопада 1927 р. відкриває меморіальну садибу-музей, де народився Михайло Коцюбинський.

Арешт і заслання

В серпні 1929 року заарештований у сфальшованій справі Спілки визволення України, отримує 5 років таборів суворого режиму та 2 роки заслання до Татарстану. Одна з причин арешту - активне листування з віце-президентом ВУАН Сергієм Єфремовим (про Отамановського той неодноразово згадує в своїх "Щоденниках"). Судова справа В. Д. Отамановського містить його детальні відповіді на масу безглуздих та провокаційних питань — про участь у змовах, спрямованих на повалення існуючого ладу, про наміри збудувати пам'ятник Петлюрі, його «контрреволюційне» перебування у Відні.

Отамановський з сестрою Ганною і племінницею Валентиною

Отамановський з сестрою Ганною і племінницею Валентиною

Його безпідставно звинувачували в організації вінницького відділу СВУ, хоча жодного члена цієї організації у Вінниці не виявлено. Офіційний захисник Ідалевич спростував всі обвинувачення по суті, але роль адвоката була лише формальною, до уваги його доводи не бралися. Після звільнення йому було заборонено виїжджати з Казані. Викладав іноземні мови у медичних вишах Казані, Ташкента, Краснодара, Саратова.

Професор історії

1945 року він здав екстерном іспити у Краснодарському педагогічному інституті і отримав ще один диплом — історика, що формально вимагався для допуску до захисту кандидатської дисертації, У 1946 році в Московському університеті він успішно захищає кандидатську дисертацію: «Вінниця як тип українського міста Південного Правобережжя XIV—XVIII ст. Еволюція правового стану на тлі соціально-економічного розвитку Побужжя XIII—XVII ст. і процесу утворення станів. Історико-юридичне дослідження».

Отамановський Валентин Дмитрович

А через 10 років у Санкт-Петербурзькому університеті захищає докторську дисертацію на тему: "«Города Правобережной Украины под владычеством шляхетской Польши от середины XVII до конца XVIII в. в. Проблема возникновения и развития украинского феодального города»". З 1958 року професор Отамановський жив і працював у Харкові, викладав латину в місцевому медичному інституті. Помер 10 березня 1964 року.

Посмертно реабілітований 11 серпня 1989 року.

Post Scriptum

Восени 1992 року випускник історичного факультету Вінницького педінституту (нині ВДПУ ім. М. Коцюбинського) Юрій Савчук знайшов в московських архівах кандидатську дисертацію В.Д. Отамановського. Через рік, в 1993 році вона була видана в серії "Історична бібліотека Поділля" під назвою «Вінниця в ХIV— ХVII століттях».

Вищезгадана праця «Вінниця в ХIV— ХVII століттях

Вищезгадана праця «Вінниця в ХIV— ХVII століттях

Валентин Дмитрович Отамановський був і залишається чи не єдиним професійним істориком середньовічної Вінниці – вінницезнавцем, який отримав на ґрунті джерел історії міста звання кандидата історичних наук (не беремо до уваги Вінниччину чи Поділля ).

Наразі у Вінниці немає вулиці чи пам’ятного знаку на честь видатного Вінничанина..

На матеріалах наукових статей і видань; фото – з фондів Вінницького обласного краєзнавчого музею та інтернет-ресурсів.

Олександр Федоришен,
Історик, керівник спільноти «Історія Вінниці»
http://vk.com/historyofvinnytsia

"Моя Вінниця"
Система Orphus

Останні новини

Реклама

Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Мультіплекс (Караван)