Чи зможе бюджетна реформа розв’язати громадам руки, вирівняти «кошики» і дати «вудку»?

26.11.12 14:54 2494

«Монополія центру» на збір і розподіл фінансових ресурсів нині є головною проблемою в бюджетній сфері України. Спочатку територіальні громади майже все віддають державі (дехто, правда, фактично не має що віддавати), а потім усі стають «прохачами» – і ті, хто віддав чимало, і ті, хто не віддав майже нічого. Більшість місцевих бюджетів у нашій державі є дотаційними, і не лише в таких аграрних областях як Вінницька (ця область має найбільше сільських населених пунктів), а й у більш урбанізованих та промислово розвинутих східних областях.

Чи зможе  бюджетна реформа розв’язати громадам руки, вирівняти «кошики» і дати «вудку»?

Червоною ниткою через усі вітчизняні міжбюджетні взаємини пролягає так звана дотація вирівнювання, яка лежить в основі розподілу коштів між територіальними громадами та в основі формування їхніх бюджетів. Власне, від дотування соціальної сфери наразі відмовитись нереально, бо ж більшість адміністративно-територіальних утворень зі своїх базових бюджетів не здатні забезпечити хоча б мінімальні соціальні потреби своїх жителів (де ми ж в Україні побачимо, щоб село самостійно фінансувало лікарню, дитсадок і «будинок піонерів», як це роблять чимало сіл і малих міст Євросоюзу?). А от дотації інвестиційного характеру не лише засвідчують, а й закріплюють, навіть плекають неспроможність місцевих органів влади та самоврядування забезпечувати розвиток територій.

Відомо, що надходження й видатки будь-якого адмінутворення у нас розподіляються на два так званих кошики. Перший контролюється «центром», і якщо сума накопичених у ньому коштів перевищить потребу, «надлишок» буде вилучено, а якщо в першому кошику коштів недостатньо для фінансування запланованих видатків (отих «захищених», нефінансування яких викличе «бунт широких мас»), то місцевий бюджет може отримати певну дотацію вирівнювання.

А вміст другого кошика – в розпорядженні громади і вилученню не підлягають. Крім того, цей вміст громада може використати на цілі, які вона сама визначила – наприклад, на фонтан з павичами. Обсяг же видатків з другого кошика обмежується сумою одержаних прибутків. Як більше коштів збере громада (тобто місцева влада) до цього кошика, то більше програм зможе профінансувати на благо жителів своєї території (не забуваючи: крок ліворуч, крок праворуч – і сільраді «пришиють» нецільове використання коштів).

Але головна заковика в тому, що кошики несиметричні, і «капають» до них різні величини з різних джерел. Більші надходження – податок з доходів фізичних осіб, єдиний податок – ідуть до першого кошика, а другий залишається переважно дуже «легеньким». У деяких територіальних утвореннях (містах, районах) в другому кошику іноді залишається менше десяти відсотків, а в перший (той, що підлягає більшовицькому «отнять і раздєліть») іде понад 90 % коштів.

Уявімо: якщо в обох руках несеш по кошику, то хіба при здоровому глузді покладеш в один кошик 96 картоплин, а в інший тільки 4? Щоб не перекособочуватись, треба розподілити всю картоплю більш-менш рівномірно по обох кошиках. А з бюджетними кошиками ситуація саме «перекособочена». Але тут «на допомогу» прийде держава, і потурбується, щоб у тебе стало по 4 картоплини в обох кошиках. Правда, якщо ти документально обґрунтуєш, що 8 картоплин тобі мало, держава згодом докине тобі з загального мішка ще кілька - але вкінці року, щоб ти не встиг з’їсти, а віддав назад і чекав нового урожаю…

Чекати «з моря субвенцій» доводиться не лише сільрадам, а й областям, бо нема системного підходу до визначення переліку цих субвенцій, їх обсягів та порядку використання, непрозорим є і розподіл коштів між регіонами. Звідси постає така негарна традиція як «вибивання» державних коштів - під, скажімо, якісь капітальні видатки. І починаються розмови на кшталт «чому їм стільки, а нам півстільки?», і вирішальними можуть стати не обґрунтовані заявки-проекти, а те, хто з місцевих начальничків їздив на полювання разом із центральними начальниками тощо. От і нецікаво нашим чиновникам вивести усталену формулу автоматичного нарахування регіонам держсубвенцій чи дотацій…

Зазвичай кошти до громад надходять після псування купи паперів та нервів аж у ІV кварталі, а ще ж треба внести зміни до місцевих бюджетів, врахувавши субвенцію (бо хто ж знав, що її дадуть?), влаштувати тендери, зробити проектно-кошторисну документацію… А бюджетний рік закінчується, вже й 31 грудня настає, і такі необхідні та ледве «вибиті» кошти вертаються до Держбюджету як невикористані.

Отже, кошики треба хоч трохи вирівнювати. І законодавчо розширити перелік джерел, з яких місцевий бюджет може сам свої кошики наповнювати. А коли самодостатніх бюджетів стане більше, ніж дотаційних, то можна буде і скоротити частину чиновників у Києві, які ті кошти між різними бюджетами туди-сюди розподіляють – була б ще одна стаття економії, але їм про це поки що казати не треба, бо пролобіюють у парламенті, щоб жодної бюджетної реформи не було.

Так, останнім часом дещо децентралізовано деякі збори – половина плати за користування надрами державного значення, за спецводокористування, за лісові ресурси державного значення, за ліцензії, сертифікати та держреєстрацію перепадатиме місцевим бюджетам. Але районні бюджети тепер не матимуть надходжень від плати за землю, зменшаться й надходження до бюджетів областей, зокрема тих, які отримуються за користування природними ресурсами і могли б бути спрямовані на обласні природоохоронні та екологічні програми. Виникає сумнів: чи зможуть міські та сільські громади самі ефективно втілювати ті природоохоронні та екологічні заходи, які не завжди вдавалося втілити силами областей?

У них (на Заході) місцеві податки «потужніші», - такого висновку дійшов Липовецький міський голова Микола Майданюк під час поїздки до «молодої» країни Євросоюзу Естонії. – Нам необхідно зробити так, щоб бюджет міста був самодостатнім, необхідно змінити підходи до формування бюджету. Бо ми зараз живемо за рахунок дотацій з державного бюджету. А дотація – сьогодні є, а завтра її може не бути. І якщо ми проведемо територіальну реформу, але й після цього будемо жити за рахунок державної дотації, то така адміністративна реформа не матиме сенсу... А державні кошти можна передавати цільовими трансфертами, субвенціями під проекти, адже завжди залишатимуться так звані «депресивні» райони, які необхідно буде підтримувати.

Не все подобається таким головам громад і в новому варіанті Податкового кодексу: «От податок на транспорт зняли, і натомість ввели в акциз бензину. Де він дівся, на що пішов - ніхто не знає. А 2 роки тому Липовець отримував близько 300 тисяч грн. транспортного збору на рік – за тодішньої вартості асфальту й бітуму можна було покласти за ці гроші 500 метрів хорошої асфальтної дороги…

Мало не панацеєю для громад та їхніх бюджетів дехто бачить введення вільного продажу сільськогосподарських земель. Але і міський голова райцентру Липовець Микола Майданюк, й більшість сільських голів мають щодо цього серйозні сумніви. Тим більше, за нинішнього законодавства.

Можна продати, отримати гарну суму, але ж треба думати на перспективу, - каже М. Майданюк. - Земельний податок в 3 рази менший, ніж орендна плата. Тобто, з продажем землі буде разове відчутне отримання капіталу, а через деякий час надходження до бюджету зменшаться. Земельний податок на землі несільськогосподарського призначення зараз 60 копійок за квадратний метр, а орендна плата – не менше трикратного розміру земельного податку, тобто не менше 1 грн. 80 коп. за метр (можна й більше). Тому здавати в оренду сьогодні вигідніше, ніж передавати в постійне користування.

Що ж потрібно громадам: розв’язати руки і дати «вудку» ? Масштабна загальноекономічна реформа, бюджетна, адміністративно-територіальна та інші реформи покликані дати громадам можливості господарювати і розвиватися. Необхідне розширення переліку місцевих податків і зборів (але не збільшення кількості податків), а переведення частини з них у статус місцевих, компенсація втрат, пов’язаних з наданням окремим суб’єктам податкових пільг або й скасування таких пільг. Замість пільг даймо інвестору супровід, спростімо процедури, підготуймо комунікації тощо. Бо ж залучення інвестицій до територіальної громади якраз є отим збільшенням кількості джерел надходжень до бюджету розвитку.

Минули ті часи, коли «партія давала» і «колгосп виділяв». Тепер навіть у найвіддаленіших селах входять в обіг терміни «самоорганізація громади» та «інвестиційні майданчики». І було б добре, аби громади спинались на ноги не всупереч законодавству та державній політиці, а завдяки.

"Моя Вінниця"За iнформацiєю:Галина Сегеда
Система Orphus

Останні новини

Реклама

Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Мультіплекс (Караван)