Ігор Шуров: Все просто, намагайтесь у житті займатися тим, що вам подобається

20.03.16 13:13 1733

Ігор Шуров: Все просто, намагайтесь у житті займатися тим, що вам подобається

Перший редактор і ідейний натхненник колись популярної вінницької газети "Тумба" про "дебют" видання, чому поїхав до Києва і як столиця прийняла талановитого "провінціала".

Ігор Шуров - людина, яка залишається за кадром. Вінничанам він відомий як редактор газети "Тумба", українцям - як сценарист і шеф-редактор розважальних програм "СВ-шоу", "Акули бізнесу", "Перший мільйон", "Форт Буаяр" і багатьох інших, які створювалися і транслювалися на провідних українських каналах упродовж десяти років, починаючи із міленіуму. Талановитого вінничанина знають російські і казахські глядачі, для яких він також устиг попрацювати.

Нині Ігор Шуров живе у Києві, працює на "Першому національному", займається живописом і пише невеликі ілюстровані філософські есе, якими ділиться зі своїми друзями у "Фейсбуці". Він щасливий батько двох дітей. Син Дмитро є лідером гурту Pianoбой, у якому також співає Ольга - донька Ігоря Шурова.

Про газету "Тумба", яку у Вінниці і досі згадують із захопленням, а також, як вдалось зробити кар'єру і реалізувати власні творчі ідеї - у інтерв'ю Ігоря Шурова газеті "Місто".

- Ігоре, двадцять років назад побачила світ газета "Тумба". Для Вінниці 90-х, коли більшість людей перебували у стані депресії і шоку, тижневик став і дзеркалом часу, і культурним феноменом. Як прийшла ідея створити саме таку, не схожу на інші, газету і наскільки складно було реалізувати цей проект?

- Доволі непросто. Сталося так, що я у той час виявився вільним, мене підхопили і запропонували "зробити" газету. Я розповів, що мені потрібно для проекту. Кредитори пристали на мої умови - зняли приміщення у центрі міста, поставили комп'ютери і навіть дали старий "жигульонок". Коли організаційні питання були вирішені, почав запрошувати на роботу своїх друзів. Ось так все і закрутилося. Що стосується концепції, то я, як кажуть, пішов від зворотного. Передивився усі вінницькі газети і вирішив наповнювати нову контентом, якого не було у інших виданнях. "Тумба" мала стати газетою розважального характеру для всієї сім'ї. Думаю, у значній мірі нам цю ідею вдалося реалізувати. Було багато цікавих знахідок, ми постійно експериментували уже у межах визначеної концепції. Деякі ідеї прижилися і навіть були запозичені іншими, деякі - ні. Наприклад, багато теплих відгуків було про дитячу сторінку - "Тумбочку". Вона так і залишилася нашим унікальним винаходом. У рамках проекту були плани зробити кілька видань, призначених для певної цільової аудиторії. Найбільш успішним у цьому плані виявились "Пристрасті вболівальника", газета присвячена спорту. То ж із ідеями проблем не було. Що стосується їх реалізації, то на перших порах було дуже складно працювати суто із технічних причин. Комп'ютери увесь час зависали, "сітки" між ними не було, інформацію із одного комп'ютера на інший "перекидали" за допомогою дискет. Оскільки не було Інтернету, то не було і банку ілюстрацій. Фотографії доводилось сканувати.

-Пам'ятаю, що перший номер особисто мене вразив якоюсь наївністю. На титульній сторінці було звернення до вінничан із приводу виходу нової газети, а замість "серйозного" портрета редактора його дитяче фото.

- Перший номер я згадую із жахом. Кілька разів "дебют" переносили, і настав час, коли відкладати вихід газети "на завтра" вже було неможливо. Ми запрацювались до пізньої ночі, але техніка вперто пручалась. Вчасно зробити всі плівки (матриці. - Ред.) ми не встигали, тож доводилось відвозити у друкарню чи не кожну окремо, як тільки вона виходила із принтера.

- Тобто друкували газету, як кажуть, "із коліс" у прямому значенні цього виразу?

- Так. У ніч виходу першого примірника нам довелося стикнутися ще із однією проблемою - крило будівлі, у якому розташовувалась редакція, підпорядковувалось обласній адміністрації, тобто було "режимним". Тож двері після закінчення офіційного робочого дня зачиняли. Нам довелося передавати плівки через вікно на третьому поверсі. Все це відбувалося у центрі міста по вулиці Соборній. Уявляєте, десь серед ночі, із будівлі облдержадміністрації роздається свист і із вікна на мотузці спускають якийсь згорток. І так до самого ранку. Незважаючи на наші титанічні зусилля, номер вийшов із численними орфографічними помилками, іншими огріхами. Пам'ятаю, як я презентував перший примірник. Мої кредитори вказували, що "ось тут не так", "і тут не зовсім так", а я розумів, що це просто катастрофа.

- Правда, що одному із ваших колег під час цієї "нічної зміни" стало зле?

- Так. Ми були перфекціоністами і намагалися зробити все якнайкраще, тож працювали із повною віддачею сил. Взагалі склався дуже гарний колектив із людей, яким було добре разом. Згодом робота увійшла у більш спокійне русло, хоча перед виходом номера робочий день доволі часто затягувався до опівночі. Газета йшла вгору, швидко набирала популярності і обертів, максимальний тираж сягав 15-17 тисяч екземплярів.

Редактор газети "33-й канал" Анатолій Жучинський, із яким я був знайомий по педагогічному університету, якось зустрівши, сказав: "Ну що ж виходить у тебе, виходить".

-Кажуть, що у вас "виходило" і так добре, що якось у типографії виникла перепалка і редактор цього видання навіть говорив, що "чутки про смерть "33-го" перебільшені?

- Не хотів би про це говорити, врешті-решт, вони перемогли. Я взагалі із певною теплотою згадую той період свого життя. Зокрема, колег із якими працював у муніципальній газеті "Віта", а також Олександра Човгана і Олександра Абрамчука, із якими робили газету безкоштовних оголошень під назвою "RIA-Віта". Пригадую, що тодішній міський голова Дмитро Дворкіс називав цю газету "Ріта-Віта".

-В історії "Тумби" за Вашого редакторства була ще одна цікава сторінка. Нинішній Президент України, а тоді бізнесмен Петро Порошенко, вибрав газету як агітаційний майданчик для своєї першої виборчої кампанії до Верховної Ради. Протистояння Скомаровський-Порошенко у інформаційному просторі проектувалося, як "Тумба" проти "Вінницьких відомостей". Чим запам'ятався той період?

- Він тривав доволі недовго. Найбільше мене вразило те, що Петро Олексійович був страшенним трудоголіком. Дуже складно було на нього вийти особисто. Пам'ятаю, що у мене і ще одного редактора була призначена зустріч для обговорення формату роботи. Час зустрічі постійно відкладався, врешті-решт, нам зняли номер у готелі "Поділля", а саме там працював його штаб, щоб ми могли поспати. Пам'ятаю, що нас розбудили о третій годині ночі для розмови.

-Депутатом Верховної Ради тоді став Петро Порошенко, тож у цьому протистоянні виграла "Тумба"?

-Час розставив усе на свої місця. "Вінницькі відомості", як і "Тумба", канули у Лету. Цікавий для читачів проект виявився не зовсім вдалим у комерційному плані. Я розрахувався із боргами зі своїми кредиторами і поїхав на запрошення Наума Борулі, який займався проектом "АМІК- Україна", до Києва. Сталося так, що саме вінничани посіли керівні посади у Клубі веселих і кмітливих (КВН), телевізійний формат якого розпочинався на базі каналу "1+1". Спочатку я був арт-директором Української ліги КВН, згодом мені запропонували попрацювати у "СВ-шоу" Вєрки Сердючки. І так несподівано для себе я став редактором каналу.

- Тож до підкорення вінничанами політичного Олімпу у Києві висадився потужний "культурний десант" із наших земляків.

-Я б не став резюмувати, але можливо, у цьому щось є. Зокрема, ще у той час, як виходила "Тумба", до столиці перебрався Лері Вінн, який вів у нас музичну сторінку. Думаю, що газета дала можливість йому отримати корисні знайомства, до Вінниці тоді приїздило чимало українських музикантів, які розпочинали свою кар'єру. У столиці певний час працював і наш художник Слава Іванчук, авторські малюнки якого прикрашали "Тумбочку". Згодом він мігрував до Німеччини, де працював за фахом.

Олексій Бланар, який змінив мене на посаді редактора, теж нині працює у Києві. Нещодавно пропонував мені роботу в Азербайджані або Казахстані, але я відмовився.
Свої сили у столиці пробували й інші, хтось повернувся до Вінниці, хтось навіть перебрався до Росії.

- Та повернімося до Вас. Як зустрів Київ?

- Як і всіх провінціалів. Орендоване житло, невлаштованість. Я щотижня їздив додому. Хочу сказати кілька слів ще про одного свого колегу. Це артист Вінницького драматичного театру Григорій Сиротюк. Вважаю, що мені дуже пощастило, що ми зустрілися. Спільно ми зробили чимало цікавих проектів. Деякий час навіть разом знімали житло у Києві, він мені як брат. Нині Григорій повернувся до Вінниці, пише сценарії, у нього це добре виходить. Я ж залишився у Києві, до Лінгвістичного університету вступила моя донька Ольга, тож потрібно було допомагати, виконувати батьківський обов'язок.

- Робота телевізійників пов'язана із численними відрядженнями…

-Так, мені довелося чимало подорожувати. Зокрема, разом із Григорієм побував у Аргентині, у Буенос-Айресі, де знімали для каналу "ІНТЕР" програму БУМ-2… У Москву ми взагалі їздили ледве не щомісяця. Програму "НАЙрозумніший" із Тіною Канделакі знімали саме там, усі новорічні програми теж робили у російській столиці.

- Якимись "телевізійними байками" із читачами поділитесь?

- Їх, звичайно, безліч. Паспортний контроль на україно-російському кордоні. Заходить до купе прикордонник і пропонує пред'явити документи. У нас на столі стоїть пляшка "Боржомі". Відчуваємо, що службовець дещо довше, ніж зазвичай, вивчає наші паспорти. Уважно дивиться і говорить: "А наш головний лікар Роснагляду говорить, що "Боржомі" шкідливий". І видно, що так йому кортить того напою.

- Пригостили?

- Ні, сказали, що наш головний лікар вважає "Боржомі" корисним.

- Але це історія про прикордонників, розкажіть історію про телевізійників.

- Приїздимо у Останкіно. Водій запитує: "Як вас представити?" Я тоді на каналі "1+1" працював, так і відповідаю. Водій доповідає охоронцю, а той сприймає це ніби тест і автоматично відповідає: "Два".

- Тож рахувати у російській столиці вміють швидко. Взагалі, Київ і Москва дуже відрізнялися?

- Якщо порівнювати дві столиці, то можу абсолютно патріотично заявити, що Москва перетворилась у величезний, безглуздий, шумний і злий мегаполіс. Ми, коли були у відрядженні у столиці РФ, завжди їздили на "Горбушку" - це відомий книжковий ринок. Ловиш таксі, за кермом авто, як правило, таджик чи узбек. Запитуєш: "До Горбушки довезешь?". У відповідь: "Дорогу покажеш? Сідай". Так що у Москві я показував дорогу таксистам.

- Після десяти років роботи на рейтингових каналах українського телебачення Ви перейшли на "Перший національний". Мені здається, це зовсім інший ритм життя. Чим заповнюєте вільний час?

- Я став малювати. На моєму рахунку вже дві виставки. Одна колективна, яку ми зробили із відомим художником Віктором Рибачуком два роки тому у музеї Кавалерідзе, що на Андріївському узвозі. Друга - персональна відбулася восени цього року. Виставка називалась "Ритуал", як і книга віршів, яку я випустив кілька років назад. Зазначу, що картини вже купують. Нині втілюю у життя такий літературний проект, як "Странствующий поет". Тарас Федюк, поет, лауреат Шевченківської премії, запропонував мені видати таку збірку. Співпрацюю із сином Дмитром. Нещодавно він зробив саундтрек до фільму "Слуга народу". Музика однойменної пісні його, а щодо віршів, то вони писались у співавторстві.

- Ігоре, у мене склалось враження, що кризи і негаразди сучасного життя оминули Вас. У чому секрет успіху?

- Все просто: намагайтесь у житті займатися тим, що вам подобається і робіть це із любов'ю.

Марина Карабай

"Моя Вінниця"За iнформацiєю:Газета Місто
Система Orphus

Останні новини

Реклама

Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Мультіплекс (Караван)