Концерн Поділля
Наталія Сумська у суботу приїде у Вінницю: «Найбільше щастя – грати з сином і чоловіком на одній сцені!»

Вже завтра вінничани будуть насолоджуватися грою народної артистки України Наталії Сумської наживо.

Улюблена акторка у суботу, 17 листопада, о 19.00 на сцені Вінницького театру імені Садовського блищатиме у головній ролі однієї з кращих вистав Національного театру імені Івана Франка - музичній комедії «Незрівнянна» (останні квитки на виставу можна придбати на сайті http://bilet.vn.ua і у касі театру Садовського).

Особлива радість та гордість для Наталії Сумської, що окрім прославленого чоловіка – метра українського театру та кіно Анатолія Хостікоєва, її партнером у цій виставі є 22-річний син В’ячеслав.

Наталія Сумська у суботу приїде у Вінницю: «Найбільше щастя – грати з сином і чоловіком на одній сцені!»

- Це особливе відчуття! Мріялося і дочекалася! – ділиться Наталія Сумська. – Із сином ми зараз граємо у трьох виставах. У «Сеньйорі з вищого світу» він ще малим починав, а у виставі «Кінь четвертий» йому взагалі було 5 рочків. І він просто блискуче працював: у 5 років – наче професійний актор! Це, мабуть, вроджене. У третьому поколінні вже акторська династія! А зараз ми працюємо у дуеті у виставі «Незрівнянна». В’ячеслав тут не тільки грає, а й співає – у нього дуже гарний, симпатичний баритон. У свої молоді роки, може, я так і не могла! Бути такою ж впевненою, сміливою. А він – молодчина! Дуже радію його успіхам і бажаю йому щасливої акторської долі. Велике щастя, коли наші діти успішні і здорові!

Наталія Сумська у суботу приїде у Вінницю: «Найбільше щастя – грати з сином і чоловіком на одній сцені!»

– Роль у «Незрівнянній» вважають вашим бенефісом. Як цей матеріал потрапив до вас?

– Наша приятелька перекладачка Ольга Кам’яна переслала мені цю п’єсу, яка тоді йшла у польському театрі. Вона відлежувалася кілька років і нині стала актуальною. В Україні вистава досі не йшла. А в Голлівуді у 2016 році відбулася прем’єра фільму «Флоренс Фостер Дженкінс» із Меріл Стріп у головній ролі. Ця тема захоплює людей, бо всі хочуть бачити себе в мистецьких проявах. Приводом до цієї постановки у 2016 році став мій 60-річний ювілей. Це лише геній мого чоловіка Анатолія Хостікоєва міг на це спромогтися: в обидва ювілеї він робив бенефіс на сцені. У цій виставі я виходжу в костюмах неперевершеної художниці Наталії Рудюк. А над оформленням працював наш відомий київський режисер і художник Сергій Маслобойщиков. Головна тема вистави - акторство, присутність себе у мистецтві, погляд на себе збоку. Приводом для цього є реальна історія американської співачки Флоренс Фостер Дженкінс, яка була надзвичайно смілива у своїх проявах, але недосконала у таланті. Тут ми шукали таку формулу, щоб не набриднути глядачеві з цією одноманітністю її виконання, за яке її все ж таки шанували. У виставі є такий момент. Моя героїня звертається до персонажа, якого грає Анатолій Хостікоєв: «Я й не знала, що ти граєш на саксофоні». А він відповідає: «Я й сам не знав, доки не спробував». Отже, треба сміливо пробувати.

Наталія Сумська у суботу приїде у Вінницю: «Найбільше щастя – грати з сином і чоловіком на одній сцені!»

– Чим вам близька ваша героїня?

– Я шукала, як її зіграти. Анатолій Хостікоєв казав: «А це ти ж, власне, і є. Бо ти все життя мріяла виступити в музичному амплуа». Складнощі були в тому, щоб передати нюанси, виконувати арію навмисно неправильно: не так, як прийнято, а з викрутасами.

– Перед вами теж колись майоріла музична кар’єра. Не жалкуєте, що пішли у театр?

– Людина сама обирає собі шлях. Колись я хотіла співати у чудовому жіночому ансамблі «Мрія». У середині 1970-х років була навіть на їх репетиціях. Це дійсно унікальне сузір’я жіночих голосів, що мене заполонило. Я так хотіла виступати... Але повернулася до цього через багато років і в іншому прояві. У виставі є фраза: «Флоренс – це приклад для тих, хто мріяв, та не смів». Адже вона знайшла сміливість вийти до глядача.

Наталія Сумська у суботу приїде у Вінницю: «Найбільше щастя – грати з сином і чоловіком на одній сцені!»

– Режисером вистави є ваш чоловік. Як працюється у сімейному колі?

- Це просто дар Божий, що всі ці роки я працюю пліч-о-пліч зі своїм соратником і чоловіком, прекрасним актором Анатолієм Хостікоєвим. Постійно в ньому відкриваю нові таланти – і режисерський, і драматургічний. Це дуже обдарована людина. Я часом так дивлюся на нього і думаю: «За що мені випала така приємність – просто бути поруч». Побутове життя – це так, це як у всіх. А робота – це інше. Важливо, що ми дотримуємося одних і тих самих поглядів на дисципліну, відповідальність і відданість професії. Ми однаково дотримуємося правил життя в театрі. Ми схожі у своїх щоденних пошуках драматургії, яка була би цікавою сьогодні глядачеві, у пошуках того, чим би можна було завоювати увагу глядача, його емоцію. Ми сходимося в думці про те, що театр – це мистецтво емоції. На сцені має бути жива емоція, тоді і глядач реагує, по-різному реагує – чи то плаче, чи то сміється, чи то плескає, тобто і в нього виникає емоція. А це найважливіше для театру. Ми разом зробили багато хороших вистав. Люди їх люблять. Моя героїня у «Незрівнянній» каже: «Як я люблю оплески, мені здається, шанувальники хочуть пригорнути мене до серця. І цієї миті я розквітаю як квітка»…

Наталія Сумська у суботу приїде у Вінницю: «Найбільше щастя – грати з сином і чоловіком на одній сцені!»

- Чи легко вживаються під одним дахом творчі люди?

- А куди ж їм дітися! Принаймні це дуже цікаво, скажу вам відверто. Навіть не уявляю, про що би я говорила з доктором технічних наук. Хоча є і такі приклади – шлюби, де один із членів подружжя служить у театрі, а інший займається іншою справою. Правда, таке подружнє життя потім дало тріщину. Тому все-таки під одним дахом комфортніше бути людям однієї професії, людям, об’єднаним однією справою.

– У вашому театрі працює кілька сімейних династій. Які секрети передаються з покоління в покоління?

– Це справжнє театральне єство, коли людина з діда-прадіда знає, що таке театр. Як долати тяжкі хвилини, як сприймати успіх, як подати себе глядачеві. Як взагалі сприймати себе нинішнього на сцені, що проголошувати, який підтекст давати публіці, коли говоримо словами історичних особистостей. Звісно, це мрія батьків, аби діти продовжували їхній шлях. Я така щаслива, що працюю в театрі. Артисти підвищують духовність глядачів – я себе зараховую до таких артистів, це одне з моїх мистецьких завдань.

- Акторська династія Сумських знана і відома багатьом. Чи доводилося вам у житті колись користуватися прославленим прізвищем?

- Ще під час мого вступу до театрального інституту я навіть чомусь, коли мене спитали, чи належу я до акторської родини Сумських, сказала – ні. Очевидно, підсвідомо я хотіла досягнути того рівня, що й батьки, створити щось відповідне сама, а потім уже називатися. Тому що батьки знані і любимі актори в усіх театрах, де вони працювали. І, звісно, це впливало на мене. Мені дуже не хотілося помилитися або схибити. Проте все викрилося дуже скоро, тому що педагоги батьків ще викладали в інституті. До речі, це була потужна гвардія викладачів – вимогливих, строгих, як і має бути. Але мій художній керівник курсу – народний артист України Анатолій Решетников, який прожив більше 90 років і лише недавно відійшов, вчив найголовнішому, без чого неможливий театр: дисципліна, обов’язковість, виконання всіх театральних законів і, звичайно, відданість справі театру, а далі з часом у кожного проявляється своя індивідуальність.

Наталія Сумська у суботу приїде у Вінницю: «Найбільше щастя – грати з сином і чоловіком на одній сцені!»

- Як батьки відреагували, коли дізналися, що ви теж обрали шлях актора?

- Своїм я не говорила, куди вступаю. Бо у мене були ще запасні напрямки – спортивний і лінгвістичний. А, коли вже вступила, надіслала батькам телеграму, бо вони саме були на гастролях. Тоді я написала: «Вітайте з вступом до театрального».

- Батьки змалку бачили у вас талант?

- Питання хороше. Здавалося б, це типово для багатьох родин – займатися дітьми. Однак ні, у нас була цілковита свобода вибору. Ми просто жили сімейним життям: тато, мама, сестра і я. І це дуже солодкі спогади, адже ми мали багато часу на відпочинок влітку, ми їздили сім’єю на рибальство, у подорожі, у поїздки на Дніпро. І тому в мене багато теплих спогадів, які об’єднують родину. Є багато сімейних фотографій, тато їх сам робив. І це створювало певну атмосферу, навіть ідилію сімейну. Хоч ми і акторська родина, досить емоційна, жвава, голосна сім’я. І тому ми дуже скучали за сім’єю. Коли я навчалася в театральному інституті, то за першої ліпшої нагоди намагалася взяти квиточок за 15 карбованців і полетіти літаком на ці 2-3 дні. Мені не вистачало цієї сім’ї.

Наталія Сумська у суботу приїде у Вінницю: «Найбільше щастя – грати з сином і чоловіком на одній сцені!»

- Все ваше театральне акторське життя пов’язано з одним театром – театром Франка. Чому так?

- Така практика була популярна раніше. Ще коли я тільки закінчила театральний інститут, була мода серед акторів попрацювати в одному театрі, потім – в іншому. Тоді все було російськомовне, міркували так: «Надо попробовать в Вильнюс поехать, в Москву, Питер, а там еще куда-нибудь». А я тоді замислилася: «А чого? Навіщо? Чого я туди поїду!». Багато творчих біографій так і утворювалися: хтось поїхав далеко і загримів аж на інший континент у пошуках себе, свого щастя. Навіть не знаю, за чим люди так далеко їхали. Що вони шукали. Якщо ти закінчив театральний інститут, ти є фахівцем, то йди і працюй там, де ти є.

Колись, до речі, я хотіла, щоб мене запросили до Львова, до Театру Заньковецької – там починали мої батьки, і це місто мого дитинства. Але запрошення туди я так і не отримала. Але в кілька інших міст, яких я зовсім не знала, мене кликали. І от, були проби на роль у, як тоді він називався, академічний театр Червоного прапору ім. Івана Франка. Я прийшлася до ладу. Готувалася вистава «Тил» за твором Миколи Зарудного. Саме моя кандидатура, моя натура «від землі» підійшла. Я була дівчинка спортивна, засмагла, прожила багато в селі біля рідних, і це зіграло свою роль. Розповідалося про сільську дівчинку Вірку, яка з односельцями їде в тил. Це був мій дебют. Після цієї вистави я й залишилися в театрі, бо одразу мені запропонували другу роль, потім одразу наступну, і ще одну…

Наталія Сумська у суботу приїде у Вінницю: «Найбільше щастя – грати з сином і чоловіком на одній сцені!»

– Події «Незрівнянної» відбуваються під час Другої світової війни. Чи проводите якісь паралелі із сьогоденням?

– Так, на жаль, історія війн повторюється. У виставі згадується про події 1944 року, коли американська армія висадилась на березі Франції, а німці її знищували. І ті правдиві, реальні кадри, які є у виставі, дуже хвилюють глядача. Бо ми говоримо про американські події і сюжет, але це абсолютно адекватно перегукується з нашими подіями. А минає майже 100 років…

- Історія йде по спіралі…

- Тому воно і спрацьовує. Люди дуже схвильовані потім. Не тільки через цей епізод, а загалом після вистави. Але ця фарба у виставі дуже допомагає зрозуміти і теперішню ситуацію, і взагалі мистецьку, людина має вірити в себе, що би не було, у всі часи воєн, миру, творити і робити свою справу.

Наталія Сумська у суботу приїде у Вінницю: «Найбільше щастя – грати з сином і чоловіком на одній сцені!»

- Ви прекрасно виглядаєте. У вас є свої секрети краси і молодості?

- Секрети дуже прості - потрібно бути життєрадісною, настроюватися на позитив. А черпаю я його у своїй роботі. Якщо добре потрудився, люди у залі задоволені - це найкраще джерело позитиву.

Не пропустіть музичну виставу «Незрівнянна» з Наталією Сумською, Анатолієм Хостікоєвим, В’ячеславом Хостікоєвим і цілою плеядою талановитих акторів Національного театру імені Франка у суботу, 17 листопада, о 19.00 у Вінницькому театрі імені Садовського!

Вас чекають дві години насолоди,  гарної музики у виконанні оркестру та найпозитивніших емоцій!

Наталія Сумська у суботу приїде у Вінницю: «Найбільше щастя – грати з сином і чоловіком на одній сцені!»

Небесна криниця


Переглядів: 439
Поширень: 2

Меблі для дому - ПетроЦентр