Пандуси, ліфти, підйомники — навіть у сховищі. Та найголовніше — це атмосфера, в якій кожна дитина відчуває: «Тут мені безпечно, я можу бути собою». Ліцей №33 у Вінниці став прикладом справжньої інклюзії в дії. Про це повідомляє Вінницька міська рада.
У місті загалом працює 35 шкіл з інклюзивним навчанням, де відкрито 318 інклюзивних класів. Тут учитель та асистент вміють знайти підхід до кожної дитини й дати їй саме те, що потрібно для розвитку.
— Кількість дітей з особливими освітніми потребами щороку зростає, — розповідає директорка департаменту освіти Оксана Яценко. — І війна лише прискорила цю динаміку. Ми бачимо учнів із психологічними травмами, з порушенням зору чи слуху, з фізичними обмеженнями. В таких умовах важливо створити простір безпеки, турботи й прийняття. І Вінниця це робить. Ми також спостерігаємо важливу тенденцію: батьки починають вірити, що їхня дитина заслуговує на краще, може навчатися серед ровесників, без ізоляції, на рівних.
У ліцеї №33 облаштовано спеціалізовані санвузли, укриття, тренажери, ресурсну кімнату, доступну бібліотеку — усе продумано так, щоб навчання було комфортним і доступним для всіх.
— У наших класах можуть навчатися діти з аутизмом, порушеннями мовлення, інвалідністю. Їх однокласники вчаться бачити в них більше, ніж діагноз. Діти не ділять світ на «нормальних» і «особливих», — розповідає директорка ліцею Наталія Сидоренко. — Вони просто бачать у кожному — друга. Бо інколи треба лише трохи більше тиші, трохи більше терпіння та уваги.
Пані Наталія переконана: саме дорослі часто створюють бар’єри. А діти — приймають. Вони вчать нас бути поруч, без упереджень, без запитань. Вони вчаться емпатії, допомозі, повазі. Так виростає толерантне суспільство.
В інклюзивних класах, крім учителя, працює асистент. Це не просто людина, яка допомагає написати задачу чи навести охайність у зошиті. Це справжній партнер, що розуміє, підтримує, допомагає відчути себе впевнено.
— У такому класі вчитель та асистент організовують навчання з урахуванням індивідуальних потреб дитини, — пояснює асистентка вчителя Ольга Руда. — Ми завжди поруч: пояснити, заспокоїти, підбадьорити, відчути настрій.
У ліцеї є й асистенти дитини — зазвичай цю роль виконує один із батьків, пройшовши спеціальне навчання.
— Моя донька Софійка навчається у 2 класі. Я стала її асистентом, пройшла навчання, супроводжую її під час перерв, допомагаю з побутовими речами, — ділиться мама учениці Вікторія Дідькович.
Восьмикласник Ілля теж приходить до школи з мамою-асистенткою. Він щиро любить школу, однокласників і вчителів. Особливо захоплюється іноземними мовами:
— Я хочу створити власну школу з вивчення мов, — ділиться мрією хлопець.
І впевнено йде до неї разом із мамою, Тетяною Цилінською.
— Інклюзивна освіта — це не лише підтримка для батьків. Це реальна можливість для дитини навчатися на рівні з іншими, спілкуватися, соціалізуватися, — каже пані Тетяна.
Коли ж дитині потрібно перепочити — у школі є ресурсна кімната. Це особлива зона спокою, де можна побути в тиші, заспокоїтись, скористатися сенсорною зоною або просто поговорити з психологом.
Інклюзія у вінницьких школах — це більше, ніж архітектурна доступність. Це про людяність. Про рівність і прийняття. Тут навчають не лише предметів, а й тому, як бути разом. Як будувати світ без бар’єрів.
Читайте також:
Замість футбольного м’яча — бойове самбо: шлях вінничанина Петра Давиденка до Всесвітніх ігор
Незабаром у Вінниці стартує акція «Посади дерево – підтримай ЗСУ!»: як долучитися