У Вінниці на подвір’ї ліцею №2 відкрили пам’ятний знак із іменами 14 випускників, які загинули, захищаючи Україну. На церемонію прийшли їхні рідні, друзі, однокласники, вчителі та учні, щоб вшанувати полеглих Захисників і зберегти пам’ять про них у рідній школі.
Про це повідомляє My Vin, посилаючись на Вінницьку міську раду.
На стелі – 14 прізвищ Героїв - випускників, яких не дочекались рідні з російсько-української війни. І сьогодні на шкільному подвірї називають їх імена.
Віталій Антонюк – солдат. Загинув 14 липня 2022 року біля Степової Долини на Миколаївщині.
Дмитро Лізавенко – лейтенант. Загинув 11 червня 2022 року в Сєвєродонецьку на Луганщині.
Олександр Любчак – молодший сержант. Загинув 10 травня 2023 року біля Спірного на Донеччині.
Олександр Дворський – солдат. Загинув 20 жовтня 2023 року біля Синьківки на Харківщині.
Сергій Ярмоленко – молодший лейтенант. Загинув 14 червня 2023 року біля Роздолівки на Донеччині.
Павло Загниборода – майор. Загинув 21 січня 2023 року біля Красного на Донеччині.
Артур Іванішин – капрал поліції. Загинув 14 лютого 2024 року в Григорівці на Донеччині.
Юрій Швець – солдат. Загинув 15 березня 2026 року біля Воздвижівки на Запоріжжі.
Юрій Білий – старший солдат. Загинув 8 квітня 2025 року біля Юнаківки на Сумщині.
Петро Худик – солдат. Загинув 27 липня 2025 року біля Бойківки на Донеччині.
Сергій Жук – сержант. Загинув 27 листопада 2025 року в Степовому на Харківщині.
Сергій Карпенко – старший сержант. Загинув 17 лютого 2026 року в Металівці на Харківщині.
Костянтин Добрянський – солдат. Загинув 14 квітня 2026 року біля Межової на Дніпропетровщині.
Євгеній Жилинський – солдат. Загинув 11 липня 2026 року на Покровському напрямку.
Кожне ім’я випускника-Захисника – це історія мужності, відваги та любові до рідної землі. За кожним із них – життя людини, родина, друзі та мрії, які вона не встигла здійснити.
«Сучасна молодь має знати ці історії, бачити й цінувати подвиг людей, які віддали за Україну найцінніше – своє життя. Пам’ятний знак на подвір’ї другого ліцею берегтиме імена 14-ох його випускників. Загалом знаки пам’яті загиблим Захисникам відкрили вже у 24-ох вінницьких школах. Для нас важливо, щоб учні, читаючи їхні імена, дізнавалися від рідних, друзів та вчителів, якими були», – розповідає директорка департаменту освіти Вінницької міської ради Оксана Яценко.
Про одного з випускників розповіла його однокласниця Анастасія Корупчук. Вона навчалася з Костянтином Добрянським від першого до дев’ятого класу. Каже, до нього можна було звернутися по допомогу й бути певною, що він підтримає.
«Костя завжди був веселий, добрий, усім допомагав. Не було такого, щоб його про щось попросили, а він сказав “ні”. Він умів підтримати та був веселуном нашого класу. Я, напевно, на все життя запам’ятаю його усмішку. Костя був настільки життєрадісним, що передавав цю енергію іншим – однокласникам й учителям», – згадує Анастасія.
Дружина Юрія Швеця згадує: він міг серед ночі поїхати на допомогу, якщо хтось її потребував. Любив сина, батьків і брата. З перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України. Спочатку служив стрільцем, згодом став оператором БПЛА. А коли приїздив додому, цікавився, як справляються побратими без нього, і казав дружині: «Я не можу залишити своїх хлопців».
«Коли він приїхав у відпустку після поранення, ми багато говорили про майбутнє. Він казав, що ніколи так сильно не хотів жити та стільки всього планувати. У нього була велика жага до життя, до чогось нового. У нас росте прекрасний синочок. Я намагатимуся втілити мрії та плани, які ми будували разом», – розповіла дружина захисника.
Директорка ліцею Ірина Михайлова каже, що школа підтримує постійний зв’язок із родинами загиблих випускників.
«Вони були учнями нашої школи. Для когось – однокласниками й друзями, для когось – братами, синами, чоловіками. Для всіх нас – захисниками України. Сьогодні їхні імена назавжди повертаються до рідної школи. Коли війна торкається шкільної родини, це вже не просто статистика. Це жива рана», – говорить Ірина Михайлова.
Мама Віталія Антонюка, Світлана Михайлівна, попросила учнів і вчителів згадувати випускників не лише у визначені дні. Вона розповіла про слова, які висіли над робочим столом її сина: «Хто хоче, той і може». А коли маленька сестра вагалася, Віталій брав її за руку й казав: «Коли страшно – зроби крок вперед». Тепер ці слова викарбувані на його пам’ятнику.
«Чотирнадцять прізвищ. Чотирнадцять доль. Чотирнадцять життів, які мали тривати. Чотирнадцять прекрасних людей, які повинні були творити, будувати плани й реалізовувати їх. Для нас вони – цілий світ. Я дуже хочу, щоб їх згадували не тільки в офіційні пам’ятні дні. Коли вам сутужно, підійдіть, подивіться на ці імена. Нехай ця стела стане місцем сили», – сказала Світлана Михайлівна.
До 125-річчя ліцею для родин загиблих випускників створили нагрудний знак із зображенням матері-берегині, яка випускає двох журавлів у вирій. Тоді його передали батькам полеглих захисників, а нині знак отримала ще одна мама.
Читайте також:
В Україні змінили правила роботи медзакладів під час повітряної загрози