Вулиця Івана Шиповича, розташована у нинішньому середмісті Вінниці, існує вже понад століття. Перші відомості про неї датовані 1910 роком. Тоді це був провулок Вайнштейна, названий на честь вінницького купця Цаля Вайнштейна. Перед смертю він заповів свої гроші на будівництво середнього навчального закладу, завдяки чому у Вінниці з’явилася будівля Реального училища.
У 1921 році провулок Вайнштейна перейменували на провулок соколова. Таким чином більшовики відзначили очільника Подільської губернської Чк владіміра соколова (вільдгрубе), який разом із Миколою Козицьким, українцем, який активно виконував злочинну політикиу срср, був ліквідований українськими повстанцями Холодного Яру.
Під час окупації Вінниці Німеччиною у 1941 році, провулок став Любарським через важливий для української історії населений пункт Любар Житомирської області. Дослідники зійшлися на думці, що саме там у 1704 році гетьман Іван Мазепа проголосив об’єднання українських земель. Після вигнання німецьких військ з нашого міста, «совєти» перетворили провулок на вулицю і знову назвала її на честь владіміра соколова. Така назва протрималась до 2015 року, коли її нарешті перейменували на честь Івана Шиповича.
Отець Іван Шипович був дослідником історії Поділля та громадським діячем. У 1893 році він переїхав до Вінниці, де почав викладати богослов’я у Реальному училищі й став настоятелем домового учнівського храму Кирила і Мефодія. Шипович жив у Вінниці і активно займався дослідженням історії міста і краю. Зокрема він видав своє напрацювання «Літопис Вінницького капуцинського монастиря» та дослідження «Про кордони колишньої Брацлавщини, історичне життя в ній, відносини Брацлавщини і Поділля».
Під час Перших визвольних змагань, у 1920 році, священник перейшов служити до Свято-Миколаївського храму села Шереметка (нині частина місцевості Пирогове у Вінниці), де зберігається забальзамоване тіло Миколи Пирогова. Після встановлення влади більшовиків на Поділлі, Шипович переїхав до Браїлова. У 1932 році був репресований. 75-літнього чоловіка засудили за «контрреволюційну пропаганду та агітацію» і відправили на три роки до Сибіру.
У 1936 році Іван Шипович повернувся до Вінниці із заслання. Того ж року він і помер. Його поховавали на православному кладовищі (місцевість за нинішнім Вінницьким універмагом), але, на жаль, могила не збереглась. Названа на його честь вулиця, пролягає поруч з колишнім Реальним училищем, де Шипович працював упродовж кількох десятків років.
Джерело: Музей Вінниці